Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Правильно боявся, — я відсунула тарілку. — Тому що я жодної хвилини не хочу чекати.

Ертран засміявся, а я, неймовірно задоволена, поспішила до своєї кімнати переодягатися.

— Прогулянка кінна, — весело кинув мені вслід Ертран.

Я влетіла в вбиральню, ігноруючи покоївку, що намагалась наздогнати мене. Переглянувши чотири сукні, які мені встигли пошити, знову ж таки «зібрати», дійшла висновку, що в сідлі я зможу нормально почуватися лише у своєму земному костюмі. Безумовно, він викличе у місцевих модниць питання, але моє манто досить широке,тому частково приховає нетиповість вбрання.

Тильда ​​протестувала, підсовуючи мені бузкове неподобство, але я була непохитною, поки за мною не зайшов Ертран.

— Ти зібралася їхати в цьому? — забувши про всі разом узяті правила етикету, витріщив на мене очі чоловік.

— Так. А що, щось не так?

— Яна, ти ж леді, тож, як мені здавалося, маєш дуже непоганий смак.

— Що?

Граф Форнскі щойно звинуватив мене у відсутності смаку?

Це він дарма. Може, я й з іншого світу, але не тупа селючка. Поки я гостювала у його старшого брата, Марі дуже непогано просвітила мене щодо місцевої моди та жіночого вбрання. Звичайно, за п'ять років, які вона була відсутня в столиці, багато що могло змінитися, але основи мали залишитися непорушними. Тим більше, що цей світ у моді був досить лояльним та гнучким.

У ньому не було таких жорстких модних течій, як у земному середньовіччі, коли пані вибривали собі лоби або рукави суконь волочилися по підлозі. Так, тут були корсети, але вони були досить м'якими та не доводили до деформацій ребер. Так, спідниці до підлоги були нормою, але знову ж таки, не догмою. І хоча штани тут жінки справді не носили, сумніваюся, що мене закидали б камінням. Швидше сприйняли б як надмірно ексцентричну особу та поставилися б лише з настороженістю.

Тильда ​​не проґавила можливості відразу з'явитися у дверях, тримаючи злощасну бузкову сукню.

— Ось, — зрадів Ертран, — це зовсім інша річ.

Хотілося вилаятись, але часу було шкода. Дуже хотілося подивитися на місто. Тому я вирішила погодитись, але образу притаїла.

— Маф? — пролунало у мене за спиною, коли я вже була одягнена в сукню й попрямувала до виходу.

— Бас, милий, — я ніжно обійняла свого кота. — Боюся, що ти не зможеш поїхати з нами. Ти можеш привернути надто багато уваги.

— Ма, — жалібно подивився на мене кіт великими янтарними очима.

— Але я маю до тебе прохання. Поки мене не буде, погуляй по хаті, послухай, що кажуть. Мені дуже потрібно знати, хто як зі слуг до мене ставиться. Зможеш? Це дуже важливо для нас обох.

— Маф, — по-діловому озвався Бас.

— Спасибі, дорогий мій. А вночі, коли всі заснуть, ми з тобою погуляємо. Хочеш?

— Ма-у, — простяг мій друг, мало не зваливши мене на підлогу.

Біля парадних сходів на мене чекала ряба кобилка. Спокійна і, як мені здалося, абсолютно флегматична. Зате сам граф сидів на вороному коні, який постійно пирхав і нетерпляче перебирав ногами.

Отже, так? Мало тобі сукні, на тобі, Яна, це сонне непорозуміння, а я поїду на нормальному коні.

Старший Форнскі погано проінспектував молодшого щодо моїх уподобань? Чи молодший думає, що, якщо я живу в нього, хай і тимчасово, він може поводитися зі мною як із місцевими ні на що не спроможними дівицями?

Все ж таки доведеться провчити цього красеня.

Чергова каверза вже крутилася в голові, а я, опершись на руку слуги, що підскочив до мене, видерлася на сонну кобилку. Та у відповідь на таке зухвале порушення її спокою лише здивовано повела вухами й, здається, знову заснула.

Кабінет герцога Сандра

Альберт Сандр уважно розбирав папери.

За час його відсутності справ накопичилося чимало й багато з них вимагали негайного вирішення. Одна з таких — позов віренських купців про виплату неустойки у зв'язку із затримкою постачання залізняку. Свого часу купці запропонували добрі гроші за руду, але одночасно виставили дуже жорсткі умови дотримання угоди. Тепер необхідно було придумати відповідь, яка б дозволила уникнути виплати досить солідного штрафу.

— Пане, дозвольте увійти, — пролунав обережний стукіт у двері.

— Заходь, Салітан, — не відриваючись від паперів, відповів Альберт.

— Ваша Світлість, ви просили негайно повідомляти про будь-які події в будинку графа Форнскі.

— Так, — герцог стомлено потер лоб, — що там трапилося?

— Граф та леді Яніна вирушили на вечірню кінну прогулянку.

— Добре, якщо щось станеться — одразу доповідайте, — Сандр махнув рукою Салітану, показуючи, що той може піти, й, посміхнувшись, тихо додав: — Слава богам, у столиці знайти професійні бої не так просто.

— Ви маєте на увазі циркачів?

Альберт здивовано дивився на шпика, що завмер у дверях.