Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Яких ще циркачів?

— Сьогодні вдень до столиці прибув Великий бродячий цирк Айро. У них у програмі є кулачні бої. Граф з леді, зважаючи на все, попрямували саме на циркову виставу, сьогодні все місто там.

Альберт тяжко видихнув, кинув папери на стіл.

— Скільки твоїх людей зараз із леді?

— Троє, Ваша Світлість.

— Кіт із нею? — Сандр поспішно складав папери в стіл.

— Ні. Вони рушили верхи вдвох із графом.

— Ідіот, — пирхнув собі під ніс Альберт. — Невже цей хлопчисько із нашої розмови так нічого й не зрозумів? — потім Сандр звернувся вже до Салітана: — Береш із собою ще чотирьох і Грега п'ятим. Думаю, нам теж варто відвідати циркову виставу.

Цього разу герцог Сандр не вдягав свою уславлену ведмежу шубу. Якщо не хочеш бути впізнаним, потрібно вміти зливатися з натовпом.

А бути впізнаним Альберт зовсім не хотів.

Накинувши на плечі сірий довгий плащ із глибоким капюшоном, який носить кожен другий у столиці, Сандр приєднався до інших.

— Що трапилося, Актан? — тихо спитав Грег, під'їжджаючи впритул до герцога.

Система маскування працювала бездоганно: приховавши під каптуром своє обличчя, герцог автоматично переставав бути Його Світлістю навіть для своїх людей.

— Хлопчик зібрався розважити нашу дівчинку кулачними боями бродячих циркачів.

— Він у своєму розумі? — злякано витріщився Грег.

У відповідь Альберт лише гірко посміхнувся.

Головна площа країни була забита повністю. Серед різнобарвної юрби піших простолюдинів, як і належить, височіли кінні аристократи. Останніх також було чимало. Все-таки цирк Айро славився на весь світ, а останній день виступів за традицією відвідає навіть королівське сімейство.

Бродячий цирк не мав єдиної арени, натомість більшість кибиток, які служили одночасно транспортом та житлом, були перетворені на підмостки, на яких давалися вистави на будь-який смак. Тут були танцівниці, акробати, фокусники, дресувальники та справді бійці.

Ось тільки біля рингу, де вже йшов ідеально розіграний бій, Альберт Яну не знайшов. Зате її знайшов Грег, що раптово виринув з натовпу.

— Актан, — ледве стримуючи сміх, покликав він герцога, — тобі варто на це глянути.

Пройшовши за Грегом, Альберт виявився неподалік намету торговця капелюшками.

Перед ним стояла Яна й з обуреним виглядом перебирала капелюшки. Причому робила це як остання і найпримхливіша модниця.

Вона одягала капелюшок, довго крутилася перед дзеркалом, із задоволенням вислуховуючи компліменти торговця. Потім поверталася до графа, який чомусь сидів на стільці з обличчям мученика, та просила його оцінити, чи йде їй цей капелюшок, якщо дивитися праворуч, а якщо дивитися зліва, а якщо вона повернеться так чи так. При цьому вона справді поверталася й сяк.

Вислухавши дуже кислі зауваження графа про те, що капелюшок неймовірно їй йде, Яна розчаровано його знімала та бралася за наступний, повністю повторюючи сценарій попереднього.

Навколо утворився великий натовп, який з цікавістю чекав закінчення вистави.

— В чому справа? — запитав абсолютно спантеличений Альберт у Салітана.

Той усміхнувся:

— Хлопці сказали, вона по п'ятому колу пішла. Щойно прибули на площу, вона зупинилася біля цього намету й сказала, що нікуди не піде, поки не купить собі капелюшка. Що будемо робити?

— Чекати, — намагаючись приховати посмішку, відповів герцог.

Чекати довелося не так вже й довго — коли Яна зайшла на шосте коло, граф завив, скочив на коня та, пришпоривши перелякану тварину, ламанувся через натовп.

Натовп розлючено розбігався й сипав прокльонами, але графа Форнскі це мало турбувало.

Щойно граф зник з поля зору, Яна повернула капелюшок нещасному торговцю та, відсипавши тому монет, повернулася до свого коня.

— Дякую, шановний, — усміхнулася вона, — але наступного разу, як тільки якась красуня переміряє в тебе більше, ніж сім капелюшків, і не визначиться, одразу скажи їй, що твої творіння не варті її краси, та підкажи, де найближчий намет конкурента. Повір, ти від цього тільки виграєш.

І, весело розсміявшись, Яна рушила крізь натовп.

Герцог поспішив слідом.

Подальша поведінка Яни здивувала Альберта не менше, ніж вистава з капелюшками.

Яна побувала біля кожної сцени, але посмішка більше жодного разу не торкнулася її обличчя. Поки народ довкола веселився, Яна була неймовірно зосереджена.

Проїжджаючи повз сцену з бійцями, вона навіть не зупинилася, зате танцівниці її зацікавили. Під час короткої паузи Яна наблизилася до однієї з них і щось спитала. Танцівниця замотала головою та повернулася на сцену, а Яна, насупившись, поїхала далі.

— Про що вона питала? — коротко кинув Альберт Салітану, який повернувся після допиту танцівниці.

— Дівчина сказала, що леді питала, чи можуть вони одночасно танцювати та співати.