Читати книгу - "Система Маяк, Mary Uanni"

Вранці суботи гуртожиток був майже порожнім, адже багато студентів роз’їхалися по домівках на вихідні. Єва прокинулася, як завжди, рано. Тонке світло ранкового сонця просочувалося крізь фіранки, змушуючи кімнату виглядати затишною та теплою. Вона посиділа на ліжку кілька хвилин, вдихаючи спокій ранку, перш ніж вирішила встати.

Кімната гуртожитку, хоч і не надто простора, була влаштована зі смаком. Єва подбала про те, щоб зробити її максимально комфортною: на ліжку лежала затишна ковдра, а на стінах висіли декілька постерів із її улюбленими письменниками та літературними цитатами. Поруч із її ліжком стояв невеликий столик, на якому завжди був невеликий букет свіжих квітів, що надавало кімнаті додаткового шарму.

Її сусідки, Софія та Маша, вже почали прокидатися, але, на відміну від Єви, вони зазвичай любили поспати довше. Софія, витягнувшись під ковдрою, крізь сон промуркотіла:

— Ти така рання пташка, Єво. Можливо, колись і я навчусь вставати так рано... але точно не сьогодні.

Єва засміялася. Вона вже звикла до їхніх різних ритмів життя. Вона поспіхом зібралася до кухні, щоб приготувати собі чашку гарячої кави. Сусідки зазвичай долучалися до неї пізніше, але ранкові моменти з чашкою кави та книгами були одними з найулюбленіших її частин дня.

Коли Єва повернулася до кімнати, Софія вже сіла на ліжку, потягуючись і розглядаючи ранковий пейзаж за вікном.

— Що сьогодні на порядку денному? — запитала вона, поправляючи волосся.

— Сьогодні багато лекцій, а потім — бібліотека, — відповіла Єва, потягуючи каву й мріючи про майбутній день. — А як у тебе?

— Ну, в мене теж є кілька лекцій, але після того я планую просто розслабитися, може, з Машею підемо на фільм.

Єва посміхнулася. Вона раділа, що її нові сусідки стали справжніми подругами. Софія — оптимістка з любов’ю до всього мистецького, а Маша — трохи серйозніша, але завжди готова підтримати гарну компанію та розмову.

Кілька годин потому, одягнувши теплий светр і взявши свою улюблену записну книжку, Єва вже сиділа в університетській аудиторії. Лекція з правознавства почалася. Професор був харизматичним і викладав матеріал настільки цікаво, що Єва відразу поринула в світ юридичних нюансів.

Для неї право стало не просто навчальним курсом. Воно стало пристрастю, тим, що вона полюбила всім серцем. Кожен параграф з підручника, кожне нове поняття захоплювали її, як колись таємниці в розслідуванні. Вона відчувала, що це знання дадуть їй змогу змінювати світ і допомагати людям — саме те, до чого вона завжди прагнула.

Закінчивши лекцію, Єва направилася до бібліотеки. Там було тихо, і тільки стукіт клавіш ноутбуків і шелест паперу наповнювали приміщення. Єва знайшла затишний куточок біля вікна, звідки було видно головну площу університету. Вона витягла конспекти й почала занурюватися в нові теми: судова практика, закони, права людини. Це було те, про що вона мріяла — розуміння того, як працює система, як допомогти тим, хто потребує правового захисту.

Вона помітила, як інші студенти біля неї старанно працювали. Одні готувалися до іспитів, інші писали курсові роботи. Ця атмосфера продуктивності надавала їй додаткового натхнення.

Ввечері Єва повернулася до гуртожитку. У кімнаті її зустріли Софія і Маша, які вже чекали з приготованим чаєм. Вони сіли за маленький столик і почали обговорювати свої дні.

— Як пройшов твій день? — запитала Маша, наливаючи чай у чашки.

— Дуже продуктивно, — відповіла Єва. — Я в бібліотеці весь день. Працювала над новими темами з права. А ви як? Що робили?

— Ми з Софією вирішили трохи відволіктися і пішли на кіно. Подивилися новий фільм, де детектив розслідує зникнення художника. Виявилося набагато цікавіше, ніж ми думали, — сказала Маша з посмішкою.

— Ти б, мабуть, його оцінила, — додала Софія. — Ти ж любиш загадки.

— Можливо, варто спробувати. А що вам найбільше сподобалося у фільмі?

— Мені особисто те, як головний герой вибудовував логічні ланцюжки. У нього була чудова інтуїція, але він також покладався на факти й аналіз, — відповіла Маша, задумливо поглядаючи на Єву.

— Мене більше вразила атмосфера, — сказала Софія, захоплено розповідаючи про кінематографічні рішення. — Все виглядало так, ніби ти сам був у цій історії.

Єва слухала подруг і раділа, що поруч із нею є люди, з якими вона може поділитися моментами свого життя, але й дізнатися щось нове від них. Вони були різними, але разом створювали дивовижну команду.

Після вечері Єва сіла на своє ліжко, загорнулася в ковдру і взяла телефон. На екрані з’явилося кілька нових повідомлень. Перше було від Марка:

«Як у тебе справи? Я тут знайшов дещо цікаве. Хочу поділитися, коли буде час. Може, завтра ввечері?»

Єва посміхнулася. Їхнє спілкування з Марком було таким, яким завжди було — дружнім і підтримуючим. Він завжди знаходив щось нове та захоплююче.

Другим повідомленням був Алекс:

«Як проходить твій університетський день? Думаю про тебе. Було б чудово побачитися на вихідних, якщо знайдеться час».

Єва затрималася на цьому повідомленні. Їй подобалася увага Алекса, але вона не знала, як на це реагувати. З одного боку, він завжди був поруч, підтримував її в найскладніші моменти. Але тепер, коли вона була занурена в нове життя, відстань між ними здавалася більша, ніж раніше. І все ж вона раділа, що він залишався важливою частиною її життя.

Єва знову поглянула на екран, обмірковуючи, як відповісти на ці повідомлення, і занурилася в свої думки про минуле та майбутнє.

Коли Єва закінчила обмірковувати повідомлення від Марка та Алекса, вона відчула, що серце її наповнюється теплом і легким хвилюванням. У цей момент вона зрозуміла, наскільки важливою стала для неї підтримка друзів, особливо Алекса. Вона задумалася, як їхні стосунки змінилися з часом.

Думки про Алекса переслідували її протягом всього вечора. Він завжди був добрим другом, готовим прийти на допомогу, але тепер щось у їхньому спілкуванні здавалося особливим. Єва мріяла про те, як вони знову зустрінуться, і її серце забивалося швидше від очікування.