Читати книгу - "Система Маяк, Mary Uanni"

— Я не знаю, чи зможу зустрітися з ним цього тижня, — тихо промовила вона, вважаючи, що її подруги сплять. Проте Маша, яка сиділа на своєму ліжку з книжкою, підійняла голову.

— Хто? Алекс? — запитала вона з усмішкою. — Чому б не відповісти йому? Ви ж, здається, близькі.

— Можливо, — злегка зніяковіла Єва. — Просто не знаю, чи готова до того, щоб зустрітися.

— Чому? — підтримала її Софія, вийшовши з ванної кімнати з рушником на плечах. — Що з тобою? Ти ж казала, що вам добре разом.

— Так, але... — Єва замислилася. — Я не знаю, чи хочу, щоб щось змінилося в нашій дружбі. Мені подобається, як все є зараз.

— Ні, — заперечила Маша, знову поринаючи в книжку. — Ти не повинна боятися змін. Іноді це може бути на краще.

— Можливо, — зітхнула Єва. — Але я боюся, що якщо щось піде не так, то втратимо те, що маємо.

Дівчата помовчали кілька хвилин, роздумуючи над її словами. Ця тема не давала їй спокою, і врешті-решт вона вирішила відповісти Алексу:

«Дякую за твоє повідомлення. Мені дуже приємно, що ти думаєш про мене. Я поки що зайнята, але давай спробуємо зустрітися на вихідних. Чекаю на твоє повідомлення!»

Тепер, коли вона натиснула кнопку «Відправити», Єва відчула легке полегшення. Вона усвідомила, що потрібно рухатися вперед, навіть якщо це викликало в неї тривогу.

Після того, як Єва відправила повідомлення, дівчата вирішили відзначити своє спілкування вечірнім чаюванням. Вони розклали на столі печиво, фрукти та чашки з гарячим чаєм.

— Давайте поговоримо про плани на вихідні! — запропонувала Софія. — Хтось із вас вже має ідеї?

— Я б хотіла піти на ярмарок, якщо він ще триває, — сказала Маша, поки всі сідали за стіл. — Там будуть продавати всякі смаколики, і атмосфера просто неймовірна.

— Я б приєдналася! — відповіла Єва, забувши про свої переживання. — Це звучить чудово.

Софія кивнула:
— А ще, можливо, поїдемо кудись разом, коли Алекс буде з нами? Я впевнена, що йому сподобається!

Єва не знала, як відреагувати. На одній стороні, їй було приємно чути, що подруги хочуть провести час з Алексом, але з іншого — вона ще не була готова показувати свої почуття.

— Можливо, — тихо відповіла вона, ховаючи погляд. Вона відчула, як серце забилося швидше, і на її обличчі з'явилася легка червоність.

Наступного дня, як і планувалося, дівчата пішли на ярмарок. Вони вдягнулися тепло, адже погода була холодною, але ясною. Єва, Софія та Маша сміялися й обговорювали, що їм купити на ярмарку. Коли вони підійшли до ятки з гарячим шоколадом, Єва раптом помітила, що Алекс стоїть неподалік, розмовляючи з кимось.

— Дивіться, це ж Алекс! — сказала вона, показуючи пальцем у бік хлопця.

Алекс помітив їх і усміхнувся, кивнувши, перш ніж підійти ближче.

— Привіт, дівчата! — сказав він, його голос був теплим, а усмішка — щирою. — Я не знав, що ви тут. Як ви?

— Чудово! — одночасно відповіли дівчата, і Єва відчула, як всередині її серце забилося від радості.

Алекс зупинився поруч з Євою і тихо сказав:
— Я нещодавно згадував про тебе. Як пройшли перші дні в університеті?

— Вже краще! Я почала звикати, і мені дійсно подобається навчання, — з усмішкою відповіла Єва. — Але все ще є багато нового.

Алекс посміхнувся, і його очі світлилися, наче раділи за неї. Вони разом пройшли до ятки з гарячим шоколадом, і Єва зрозуміла, що щось у їхніх стосунках змінилося. Вона вже не боялася зізнаватися у своїх почуттях.

— Хочеш, я куплю тобі гарячий шоколад? — запропонував Алекс, і Єва відчула, як у неї завмерло дихання.

— Справді? — з посмішкою запитала вона, намагаючись зберегти спокій.

Алекс кивнув, а Єва усміхнулася, відчуваючи, як на її обличчі розцвітає щастя. Вони замовили по чашці гарячого шоколаду, і поки чекали, розмовляли про все на світі: про лекції, нові знайомства та плани на вихідні.

Після ятки з шоколадом дівчата, разом з Алексом, вирушили гуляти по ярмарку. Вони сміялися, грали в ігри та насолоджувалися атмосферою свята. Єва ніколи не відчувала себе так щасливою. Здається, з кожною хвилиною їхня дружба ставала дедалі ближчою.

Алекс зупинився біля ятки, де продавали святкові прикраси. Він взяв одну з них — маленьку ялинкову іграшку — і повернувся до Єви.

— Це тобі, — сказав він, простягаючи їй іграшку. — Щоб у тебе завжди було свято.

Єва не могла повірити своїм вухам. Вона відчула, як серце її заповнилося радістю. Вона прийняла подарунок, з радісною усмішкою поглядаючи на нього.

— Дякую, Алекс! Це так мило з твого боку!

— Я завжди радий тебе бачити, — відповів він, його погляд був сповнений тепла і щирості.

Дівчата продовжили гуляти, і кожен момент наповнювався радістю та сміхом. Вони зупинялися біля різних яток, пробували смаколики, купували сувеніри та ділилися враженнями.

Єва прокинулась раніше, ніж зазвичай, з надією зустрітися з Алексом. Її радість переповнювала, коли вона уявляла їхню зустріч. Вона швидко встала з ліжка, одягнулася у затишний светр і джинси, з легкістю приготувала свій улюблений сніданок: авокадо на тості з помідорами та яєчнею. Поки вона їла, за вікном почало з’являтися сонце, освітлюючи кімнату золотистими променями.

Після сніданку вона прибрала кімнату. Кімната була невеликою, але затишною: на стінах висіли плакати з її улюбленими фільмами, а на столі лежали книги з правознавства. З кожним моментом Єва відчувала, як у неї з’являється енергія. Вона відкрила вікно, щоб освіжити повітря, і почала прибирати.

— Єво, ти готова до сьогоднішньої зустрічі? — запитала Софія, заходячи в кімнату з міксером у руках. Вона була в джинсовій куртці та спортивних штанах, виглядала свіжою і веселою.

— Я вже готова! А ти? — відповіла Єва, відриваючи погляд від книг.

Софія засміялась.

— Я завжди готова. Зараз готую щось смачненьке для нашого вечора. Маша скоро приєднається.