Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

час документів УГВР, констатували: у «Платформі УГВР» є твердження, що УГВР постала з ініціативи УПА. Виступило з ініціативою створення «верховної влади, яка користується з прав видавання законів» командування УПА на Волині, тобто Клим Савур. За цими дослідниками, вперше назва УГВР вживається в наказі Ч. З від 27 січня 1944 р., підписаному Шухевичем. Сам «Чупринка», за їх словами, версію «платформи» якщо не відкидав, то замовчував. Далі вони цитують самого Тура-Чупринку (це, таким чином, є версія 4).«для здійснення плану утворення всеукраїнського загально-національного політичного центру — цей план зродився в колах Головного командування УПА восени 1943 р. — весною 1944 р. утворено ініціятивний комітет. Цей Комітет відразу взявся до інтенсивної праці в цьому напрямі… Ініціативний комітет вирішив творити Представництво українського народу на демократичній основі. Демократична платформа давала можливість залучити до керівництва визвольною боротьбою всіх чесних і національно вартісних українських патріотів, незалежно від їх партійних поглядів».

Як можна було створити такий центр в умовах жорсткого окупаційного режиму та ще під час війни, яка тривала на той момент чотири з половиною роки, та ще й за ігнорування найбільш чисельної легальної української маріонеткової політичної партії — Компартії України, яка контролювала абсолютну більшість примусово лояльного до неї населення, особисто для мене залишається загадкою без розгадки.

Далі Потічний і Штандера називають 4 наріжні камені, які мали бути покладені в основу «формування нового політичного представництва українського народу»:

— «беззастережне» визнання ідеї УССД «як найвищої ідеї українського народу»;

— визнання «революційних методів боротьби» за УССД;

— декларація «ворожого становища» до більшовиків і німців «як окупантів України»-,

— визнання демократії «як устроєвого принципу Представництва».

Далі автори пишуть прямо: оскільки більшовики та німці не змогли розгромити обидва уламки колись єдиної ОУН, остільки УГВР «мала складатися не з політичних середовищ, а з індивідуальних людей, які мали відповідний стаж політичної чи громадської діяльності». І далі: «ініціативний комітет докладав усіх зусиль, щоб до складу УГВР увійшли представники всіх українських земель і всіх політичних середовищ, які визнавали його політичну платформу»[141].

Версія 5. Тарас Гунчак

За три роки не менш авторитетний дослідник Тарас Гунчак у передмові до іншого тому «Літопису УПА» сформулював таку тезу: оскільки УПА стала «загальнонаціональною збройною силою і зміна військової ситуації (відступ німців перед наступом Червоної Армії), висунули потребу створення загальнонаціонального політичного центру, який взяв би в свої руки керівництво боротьбою і репрезентував би її за кордонами України». Тому ГК УПА (тобто Шухевич — Д. Я.), — писав він, — «виступило з ініціативою створення такого центру. В результаті цієї ініціативи було скликано з’їзд політичних представників з різних земель України, який відбувся в Карпатах 11–15 липня 1944 р. Зїзд проголосив себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР), тимчасовим парламентом України, вибрав революційний уряд і прийняв тимчасовий устрій та політичну платформу», в якії! визнав себе «найвищим керівним органом українського народу на час революційної боротьби, аж до створення уряду Української Соборної Самостійної Держави»[142].

Версія 6. Дарія Ребет

«В умовах строгої конспірації зачатки концепції і народжування верховного революційно-політичного центру в Україні за Другої світової війни спершу не були предметом широких обговорень на засіданнях Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом Романа Шухевича…», — чесно визнала ця героїчна жінка. УПА як «непартійне військо не могло бути підлегле політичній партії, якою фактично була ОУН, хоч партією себе не називала», — пояснила вона. Отже, «Провід ОУН прийняв ініціативу Головного Командування УПА — творити реп-резентаційне головне керівництво визвольною боротьбою… На початковій стадії—за моєю оцінкою — це був приспіше-но імпровізований витвір функційного характеру, бо треба було якнайшвидше уможливити дію по змозі нейтральної репрезентації в зовнішніх контактах».

Конкретні факти пані Дарія подала такі. В «лютому або на початку березня» 1944 р. на засіданні Проводу їх ОУН, яке відбувалося «в селянській хаті за жовківським передмістям Львова», дійшли висновку, що на співпрацю з ОУН Мельника «можна було не сподіватися». «Невдалий діалог» з мельниківцями «мав багато суперечливих пунктів», але основною перешкодою для досягнення домовленості була «відмова ПУН проголосити активну протинімецьку політику та приєднатися безпосередньо до фронту боротьби проти цього окупанта… Після того, як з’ясувалося становище ПУН, — вказує Д. Ребет, — її ОУН не могла ввійти в склад УГВР як суцільна формація, бо навіть за участі офіційного представництва від УПА наявність ОУН як єдиної політичної фракції в УГВР автоматично надало би цьому керівництву однопартійний характер. Тому прийнято остаточне рішення формувати УГВР за індивідуальним добором членів у якнайширшому вахлярі (так в тексті — Д. Я.) різних середовищ». На цьому засіданні було створено Підготовчу комісію Проводу ОУН(с-д) у складі Охримо-вича, Прокопата Ребет (керівник), «завданням якої було, в контакті з Ініціятивним комітетом підготувати Перший великий Збір УГВР». При цьому сама Ребет мала «опрацювати устрій УГВР», Прокоп — «підготувати основну політичну доповідь для Збору УГВР», Охримович — «перевіряти справу добору людей та переговорити з ними». Лише «після наладнання справ на своєму першому етапі, Підготовча комісія Проводу ОУНувійшла в тісніший контакт з речником Ініціятивного комітету Левом Шанковським, унаслідок чого устійненно персональні доповнення та спосіб остаточного оформлення цього комітету». Всі троє «члени Підготовчої комісії Проводу ОУН індивідуально стали членами комітету», який «проіснував до 11 липня»[143].

У інших трьох статтях, опублікованих у діаспорних виданнях 1959,1965,1986 рр., асаме «ОУН в державницькому старті (3 приводу 15-річчя УГВР)», «УГВР — закономірна еманація національної дійсності» та «Про народження і незмарноване буття УГВР» і перевиданих в Україні 2003 р. (розділ «Українська Головна Визвольна Рада — верховний політичний орган визвольних формацій в Україні та підпільний український парламент») вона подала додаткові характеристики як самої УГВР, так і обставин, за яких та народжувалась. Отже:

УГВР — це «національно-самобутня, історично-послідовна конструкція», в якій «завершився всебічний, суверенний політичний процес», але «зрізних причин неможна писати ще її повну історію, та й передчасні також детальні довідки і причинки, що вияснювали би розвиток подій та участь окремих людей».

Якщо конкретно, то про саму ідею створення Визвольної Ради, Ребет писала:

— постання такої керівної установи в тодішній ситуації було можливе тільки умовно, себто завдяки еволюції, яку перейшов націоналістичний рух чи, точніше, Організація Українських Націоналістів;

— ініціатива