Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

— програма ОУН була рідною дитиною політичної платформи УПА, тієї УПА, яка постала з ініціативи ОУН і розвинулася з збройних груп ОУН 1942 року, ОУН після III ВЗ почала докладати зусиль до справи понадгрупового об’єднання самостійницьких сил і створення керівного революційного центру, але в самій УГВР ОУНнемала партнерів, які були б представниками організованих політичних сил;

— УГВР створилася за індивідуальним добором і не могла бути побудована на фракційному принципі, бо не було «фракцій».

Ініціятивний комітет «був визнаний і санкціонований Командуванням УПА і Проводом ОУН», сформувався після Підготовчої комісії ОУН(с-д) і «комплектувався поступово». «Перше повне засідання Ініціативного Комітету, — пригадувала Д. Ребет, — відбулося, мабуть, на початку травня або під кінець червня» (підкреслено нами — Д. Я.) у Львові в приміщенні «Просвіти». «Ініціативний комітет у повному складі формально зформувався під головуванням Шанковського і проіснував до 11 липня. Члени комітету на першому щаблі дії стали членами-засновниками УГВР. їхня участь на засіданні в «Просвіті» була численна, мабуть, коло 10, тобто близько половини всіх майбутніх учасників пленуму УГВР». Нарешті, у цій версії Д. Ребет впевнено названо і авторів двох установчих документів Ради: автором «Плятформи УГВР» був Василь Потішко, вона сама «взяла на себе опрацювати устрій УГВР»[144].

Версія 7. Лев Шанковський

Дарма казати, що шість попередніх версій не зовсім узгоджуються з тим, що пригадав чоловік, якого деякі джерела трактують як «голову Ініціятивного Комітету для створення УГВРу березні 1944 р».

Всіх варіантів створення такого органу, за його версією, було два:

— головний: «мав би складатися з представників дотеперішніх державних центрів (УНР, гетьманський центр, карпатоукраїнський центр — президент А. Волошин, міністр — Юліян Ревай) і з представників політичних партій, що існували до 1939року, але з приходом московсько-більшовицьких окупантів на Західню Україну самоліквіду-вались».

— альтернативний: «з осіб різних політичних переконань, але з тих, що вже були пов’язані з підпільною ОУН(б)».

«Остаточно, — стверджував пан Шанковський, — перемогла думка: що членами майбутнього верховного центру, який згодом дістав назву УГВР, мають стати активнодіючі українські революціонери, незалежно від своєї світоглядової чи партійної приналежності, що визнали за єдино правильну плятформу визвольної боротьби проти московсько-більшовицьких та німецько-гітлерівських окупантів. Немає потреби говорити вкотре, — підкреслював він, — що єдиною такою силою була тільки ОУН (бф Власне вона і УПА «підняли ініціативу створення УГВР»[145].

Можливо, відповіді на всі ці та інші питання містяться в документах Української Головної Визвольної Ради? Спробуймо порахувати та проаналізувати їх.

Українська Головна Визвольна Рада. Документи

Канонічна історія твердить: зібрання відбулося в період між 11 та 15 липня 1944 р. в лісництві, розташованому між сс. Лужок Верхній і Недільня Старосамбірського району Львівської області.

Кожен охочий може пересвідчитися в тому, погортавши сторінки, наприклад, присвяченого цій події 26-го тому «Літопису УПА». Звернемося до цього тому й і ми.

Погортаймо сторінки розділу «Основні документи УГВР». Почитаймо перший із них «Тимчасовий стрій УГВР», що визначає її як УТВР «верховний орган українського народу в його революційній боротьбі за УССР» (це не помилка, так в тексті — Д. Я.). Кількісний склад «верховного органу» визначався 25 особами. Далі в документі йдеться про те, що між сесіями УГВР її діяльністю мала опікуватися Президія у складі президента, трьох віце-президентів і чотирьох членів. Загалом — вісім осіб.

Виконавчим органом визначався генеральний секретаріат у складі голови, секретарів справ внутрішніх, зовнішніх, фінансових, військових (він же «Командир Збройних сил») та «інших». Точний перелік цих «інших» відсутній.

Другий документ має назву «Платформа УГВР». У ньому її історичне покликання визначено так:

— об’єднати й координувати дії всіх самостійницькі-визвольних сил українського народу на всіх землях України та поза ними для національно-визвольної боротьби проти всіх ворогів українського народу… за створення Української Самостійної Соборної Держави;

— визначати ідейно-програмові напрями визвольної боротьби українського народу;

— керувати всією національно-визвольною боротьбою українського народу аж до здобуття державности і створення органів незалежної державної влади в Україні;

— репрезентувати, як верховний український центр, сучасну політичну боротьбу українського народу в краю і за кордоном.

Документ, розміщений у цьому томі третім — «Універсал УГВР». Це наразі єдиний документ, автор якого мені відомий. Текст написав о. Іван Гриньох «з деякою допомогою» Шанковського[146]. Датований «Універсал» червнем 1944 р„тобто місяцем, який передував створенню УГВР.

Четвертий документ — «Присяга вояка Української По-встанчої Армії». Це і є офіційна назва армії — ПОВСТАНЧА, а не ПОВСТАНСЬКА. Текст Присяги «затверджений» УГВР і введений у дію наказом ГВШ УПА (Ч. 7,19 серпня 1944 р.). Присягали вояки УПА не державі (про «відновлення» якої, як ми пам’ятаємо, було оголошено 30 червня 1941 р.), а «Великому Народу Українському, Святій Землі Українській, перед пролитою кров’ю Найкращих Синів України та Найвищому Політичному Проводу Народу Українського». Логічним є висновок: текст присяги УПА, затверджений УГВР, трактує її, УГВР, як «верховний орган українського народу».

Логічним, як мені здається (але можу, як і будь-яка інша людина, помилятися), є і такий висновок: будь-яка людина стає військовослужбовцем у день, коли здійснює сакральний акт — приймає присягу. Прийняв присягу — є військовослужбовцем. Не прийняв присягу — є просто цивільною особою. Особисто для себе роблю висновок: лише після прийняття присяги ту чи іншу особу можна вважати при-належним до тієї чи іншої військової формації.

Таким чином, можна висловити гіпотезу: день затвердження присяги УПА і є днем її народження як комбатантської структури. Саме від цього дня вона мала підпадати під дію Гаазьких конвенцій.

Практичний організаційний результат п’ятиденних «установчих» зборів такий: обрано весь склад УГВР. Президія:

президент — Кирило Осьмак;

перший віце-президент — Василь Мудрий; другий віце-президент — о. д-р Іван Гриньох; третій віце-президент — Іван Вовчук.

Генеральний секретаріат («уряд», виконавчий орган УГВР):

голова — Роман Шухевич;

генеральний секретар військових справ — Роман Шухевич;

генеральний секретар закордонних