Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

- Іллюш, я і сама можу йти. - мій невпевнений голос пролунав в той момент коли чоловік виносив мене на руках з клубу. Вистарчило і того, що на нас дивилися усі працівники, а тепер ще й на вулиці привертатимемо увагу. Хоча, увагу приверне хіба що Ілля, своїм голим тілом.  

- Помовч, Оль.. Я зараз дуже злий! - процідив крізь зуби, а я здивовано витріщилася на його напружене обличчя і нахмурені брови. 

- Вибач, я не хотіла щоб усе так сталося.. - винно відповіла і опустила погляд назад на груди чоловіка. 

- Що?! - Ілля навіть з кроку збився від моїх слів, а тоді важко зітхнув і зупинився біля свого автомобіля. Притримуючи мене однією рукою чоловік відкрив двері і обережно, наче я можу розвалитися,  посадив мене на сидіння. Спочатку його погляд пройшовся по моїй нозі і настрій Іллі різко погіршився. Футболка просочилася кров’ю і схоже зупинятися не планувала. - Я не на тебе злий, маленька. Звільню усіх на хрін, коли повернемось. 

Ілля швидко зачинив двері і роздратовано обійшов автомобіль. Я ж не могла і слова вимовити на захист працівників, тому що останні слова чоловіка викликали в моєму серці неоднозначні відчуття. Вперше за сім років я почула, як Ілля лається і це було доволі.. мило. Так - так, знаю, що звучить божевільно, але сьогодні я побачила свого друга,  дбайливим і одночасно серйозним чоловіком.  

- Вони не винні, Іллюш.  Це просто прикра випадковість. - спробувала трохи заспокоїти чоловіка і поглянула на нього збоку.  

Ілля впевнено керував машиною поміж інших автомобілів, але я бачила наскільки сильно він стискав пальцями кермо, отже злість нікуди не зникла.  

- Це не випадковість, Оль. - рвано видихнув і кинув в мій бік хмурий погляд. - Ти хоч уявляєш, що було б якби ця клята люстра впала тобі на голову? Ти ногу поранила,  а у мене таке враження, що ти при смерті зараз. Уже давно я так сильно не боявся... 

Схоже Ілля дійсно був на емоціях, тому що говорив те, що в звичайному стані ніколи б не сказав. А я поглядала на чоловіка розгублено і здивовано, а всередині все більше розросталося незнайоме тепло. Даня ніколи за мене не хвилювався і емоцій своїх не показував. І найгірше те, що я встигнула звикнути до такого стану речей. Але зараз я не могла собі брехати... увага і хвилювання з боку Іллі змушували мене розуміти, що живу я не правильно. Ось поряд сидить той, що боїться за мене мало не до смерті і це при тому, що колись я відкинула його почуття. 

- Приїхали, маленька. - Ілля зупинив машину біля входу в якусь модну клініку і швидко вийшов з машини. Я ж здивовано спостерігала за тим, як він впевнено обходить автомобіль і схоже зовсім не хвилювався, що його торс може оглядати кожна жінка. 

- Хапайся за мене. Доправлю в лікарню. – Ілля нагнувся занадто близько очікуючи коли я обхоплю його шию руками, а я як ідіотка залипла  розглядаючи невеличкий шрам на його шиї.  

- Ти не хочеш одягнутися? – чомусь голос тремтів і я абсолютно не розуміла реакції свого тіла.  

- Точно! - Ілля швиденько відкрив задні двері і накинув на голі м’язи шкіряну куртку. Я ж знову втратила ниточку з реальністю, тому що так чоловік виглядав ще сексуальнішим. 

Сексуальнішим? Це точно я сказала? Схоже та люстра і голову мою зачепила, якщо я можу думати про таке! В мені наче ожила якась інша сутність, яка бажає близькості Іллі, його запаху і ревнує цього чоловіка до усього живого.  

- Так краще? - чоловік знову опинився поряд і цього разу я без вагань обняла його за шию.  

Він швидко заніс мене в клініку і поклав на кушетку. Я бачила який захопливим поглядом його оглядала молода медсестра, але сам Ілля слухав лише лікаря, який знімав з моєї ноги футболку і запитував у Іллі, як таке могло статися. 

- Потрібно накладати шви. Рана доволі глибока. - зробив заключення лікар і обернувся до Іллі. - Можете не хвилюватися, молодий чоловіче. Вже за кілька днів ваша дівчина буде бігати,  як і до цього. 

- Дуже на це сподіваюся. - хмуро відповів чоловік, але чомусь не став виправляти лікаря щодо « дівчини ». А я лежала на кушетці і розуміла, що приємно чути, коли хтось називає мене дівчиною Іллі.  

- Я тоді за дверима почекаю. - Ілля нагнувся до мого обличчя і поцілував в лоба. Коли за ним зачинилися двері, я відчула не звичний холод всередині. Наче у мене забрали щось дійсно цінне і важливе. На одну мить я навіть подумала, що треба покликати чоловіка назад і попросити посидіти зі мною. Та з іншого боку, Ілля не зобов’язаний це робити. Він і так багато для мене зробив за цей день.  

Коли лікар наклав шви і пов’язку,  я уже тисячу разів обдумала те, що відбувалося з моїми відчуттями.   Висновок напрошувався лише один: я тягнулася до Іллі лише тому, що він допоміг мені сьогодні. Його увага відбивалася в моєму серці теплом і саме тому цей чоловік став мені таким важливим. 

В коридор я стрибала на одній нозі і як тільки перестрибнула поріг, опинилася в обіймах Іллі. 

- Як ти, маленька? - його  занепокоєність нікуди не зникла і це було трохи дивно. А ще його « маленька » змушувала моє тіло сиротами вкриватися. Так не повинен звертатися друг до подруги, але ж як приємно, чорт забирай! 

- Через три дні чекаю вас на огляд. - лікар також вийшов в коридор і щиро усміхнувся. - Ваша дівчина дуже сильна і трималася достойно. Бережіть її, а ви дамочко, цього молодого чоловіка не відпускайте. На сьогоднішній день не часто можна зустріти такого коханого. Он як розхвилювався, видно що любить вас безмежно.  

Лікар пішов, а між нами повиснула напружена мовчанка. Я розуміла, що лікар має рацію і усі хвилювання Іллі пов’язані з тим, що він ще й досі мене кохає. Це було видно і відчувалося в його словах, рухах і доторках. Шкода лише, що я не мала сили зробити цей крок йому на зустріч. Відчувала, що саме він може зробити мене щасливою, але був ще Даня і ті почуття, що не могли так швидко розвіятись.  

- Ходімо, я відвезу тебе додому. - першим відмер саме Ілля і наче нічого не  сталося обняв мене за талію і повільно повів за собою до виходу.