Книги Українською Мовою » 💛 Езотерика » Житія Святих - Травень, Данило Туптало 📚 - Українською

Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житія Святих - Травень" автора Данило Туптало. Жанр книги: 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 166
Перейти на сторінку:
неробстві і втіхах проводила дні, а ночі в спанні на ложі м'якім, а тут уже більшу частину дня проводить у молитві і на твердому спочиває ложі, і вночі стає молитися. Пізнала по тому годувальниця, що Пелагія християнську прийняла віру, і почала до неї говорити: "Донько моя люба, ти, що превеликою красою тілесною здивувала царевого сина і всіх, що тебе бачать, так і красою правдивою душевною постарайся угодною бути Синові Божому, Цареві вічному, Йому ж за наречену віддала себе, у небесного правдивого Бога, як же бачу, повірила ти. Він-бо нехай зміцнить тебе на подвиг страдницький за Нього, і нехай подасть тобі перемогу над супротивним, і торжествуючим вінцем нехай увінчає тебе у славі своїй. Тому йди від мене з миром скоро, донько моя, не хочу, щоб ти затримувалася в домі моєму, не смію тебе затримувати, бо боюся біди і розправи від сина царевого, який марнославиться, що має тебе за наречену. І не себе одної шкодую: якщо б із тобою постраждала, разом і винагороду від Бога прийняла б, — але жалію цілого свого роду. Бо коли довідається син царевий, який тебе хоче, що ти християнка і в домі моєму затрималася, то зразу не лише мене саму, але весь дім мій з усім родом моїм винищить". Такі слова годувальниці своєї почувши, Пелагія свята смиренним лицем похилилася, пішла від неї і до матері своєї повернулася.

Коли ж наблизилася Пелагія до дому свого, вийшла назустріч їй мати і, коли побачила Пелагію не в царській порфирі ані не в прикрасах, а в простому одязі, вжахнулася і розгубилася. Хтось зі слуг потай розповів їй усе, що трапилося в дорозі, як Пелагія прийняла християнську віру і хрещення від єпископа християнського. Те почувши, мати була наче мертва і на ложі хвороби лежала від туги великої. Тоді, отямившись і нічого доньці не сказавши, побігла до царя і попросила, щоб дав їй воїнів, аби послати їх на пошуки християнського єпископа, що звабив доньку її, схопити його і привести на суд. І дав їй цар багато воїнів озброєних, кінних і піших. Тим часом блаженна Пелагія, бачивши матір свою вельми розлючену, взяла євнухів своїх і деяких слуг, що повірили в Христа, і пішла з ними таємно з дому. І, перейшовши ріку, що Киднос називалася, сховалася. Мати, прийшовши додому з воїнами, не знайшла Пелагії вдома і в подвійну впала печаль. І послала воїнів усюди шукати Пелагію і єпископа Кліона. Обійшли вони всі навколишні краї, питали на дорогах і шукали в горах і пустелях, і не могли знайти тих, що були сховані Божим захистом. А Пелагія свята, по тому боці ріки сидячи, бачила воїнів, що шукали її, але воїни наче осліплені були, не бачили її ані тих, що були при ній. І сказала свята до слуг своїх: "Чи бачите, що Господь наш любить і покриває рабів своїх, що на Нього уповають". Всюди воїни шукали і стомилися, повернулися без нічого до тої, що послала їх, ані Пелагії, ані єпископа не знайшли. Тоді мати у ще більшій була тузі і скорботі, ледь жива від безмірної печалі.

Пелагія свята, раду добру від Духа святого в серці прийнявши і любов'ю до Нареченого свого Небесного розпалившись, на муки за нього віддатися бажаючи, пішла додому до матері і почала до неї говорити: "Чому лютуєш марно, о мати? Чому не хочеш пізнати правди? Не соромилася посилати воїнів на пошуки чоловіка святого, який шанує Бога, всесильного Творця всього, що існує? Не сором тобі підіймати війну на Бога Небесного? Чи не знаєш, що якби Його раб, єпископ, попросив у Нього, послав би йому одного ангела свого, який би у мить ока всі полки воїнства царського винищив".

Те й більше про Христа Господа Пелагія свята говорила, переконувала матір свою пізнати істинного Бога, але нічого не досягла. Осліплена безумством й озлоблена люттю була мати, не чула слів її богонатхненних, але послала до сина царевого, кажучи: "Ось наречена твоя християнському Богові заручилася". Те почувши, юнак великого жалю і туги сповнився і втратив зовсім надію свою: знав-бо, що батько його замучив багато християн і жодного не зміг до свого однодумства схилити. Сидів тому збентежений і сумний у палатах своїх, казав собі так: "Якщо Пелагія повірила в християнського Бога й пошлюбилася Йому, то ніяк не захоче відступити від Нього і мені жінкою стати. Що мені робити? Якщо віддам її на муки — нічого не досягну, знаю-бо з якою великою радістю християни добровільно віддаються на всі муки і на лютішу смерть за Бога свого. І Пелагія те саме зробить — радше схоче померти, аніж дружиною мені стати, я ж сповнюся сорому і більшого жалю, сором-бо мені буде і насміх від християн. Жаль же через смерть її, бо безмірно люблю її і не можу стерпіти палаючого в мені вогню любови, який вона до себе розпалила. Але знаю, що зроблю, щоб не дивитися на її муки і самому більше не мучитися від болю серця, любов'ю зраненого, — сам себе уб'ю. Краще мені раз померти, аніж щодня завмирати, зневаженому і ненависному їй, любов'ю ж до неї я зранений". Те кажучи, висунув меч свій і, груди свої оголивши, вістря меча гостре до грудей приклав, плачучи, говорив: "Горе тій годині, коли побачили очі мої красу велику, нею ж не насоложуся ані не насичуся краси тої, але ось зараз всієї печалі позбудуся". Те мовивши, вдарив себе міцно мечем у груди, і проколов, і впав на меч, і помер.

Про таку смерть сина царевого довідавшись, мати Пелагії злякалася дуже, боялася царя Диоклитіяна, щоб не стратив її з усім домом і зі всім родом, помщаючись за сина свого. Тому сама, зв'язавши доньку свою, повела до царя, на неї одну складаючи провину смерти сина його і видаючи її на помсту і кару. Диоклитіян же, поглянувши на неї, з великим жалем сказав: "Що ви нині наробили? Убили сина мого". І сказала мати: "Ось, о царю, я привела тобі ту, котра в смерті сина твого винна. її покарай і зроби помсту за смерть синову". Диоклитіян же, побачивши невимовну красу Пелагії, від усіх його жінок і наложниць гарнішу, такої краси ж ніколи не бачив, на иншу думку змінився і не про помсту, а про любощі думав і шукав, як би то її від Христа відвернути і взяти собі за жінку. І зразу звелів

1 ... 44 45 46 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Травень, Данило Туптало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"