Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

— Бабах!

Одразу і подружку. Це щоб двічі не вставати. Не варто тримати пістоль наполовину розрядженим. У самий невідповідний момент може знадобитися другий постріл, а його й не буде.

А нічого так попрацював.

Навіть без статистики, на око видно. Від колишнього ворожого моря залишилася невелика калюжа. Від сили сотні півтори. Щоправда, тепер найтоповіших ворогів. І одним тільки таранним боєм із ними вже не розібратися. Доведеться і постріляти, і шаблею помахати. Кулі побережу для вершниць.

Кінь саме виносить мене на парочку мечників. Спрямовую його на лівого, а другого дістаю самим кінчиком пера шаблі, звісившись у стременах. Вдало. Збитий конем піднімається, втративши приблизно половину ХП, а мій — поповнює список передчасно померлих фрагів.

Оглядаю поле битви і нервово ковтаю слину. Навіть, незважаючи на те, що пам'ятаю про умовності ігрового світу — вид наваленої гори тіл — не те видовище, яке здатне залишити людину байдужою.

— Чорт!

Невчасно я вирішив рефлексувати. Не спить відплата і навіть не дрімає... Всього на хвилину відволікся, послабив контроль, як відразу вляпався на повну. У тому сенсі, що дестріє, не відчуваючи твердої руки вершника, а ведений ШІ, відразу вибрав шлях найкоротший до ворога, заніс нас у саму гущу і, природно, загруз у натовпі.

Історія свідчить, що важко броньований лицарський кінь збиває з ніг колону в десять піхотинців. Цілком можливо, але на моєму шляху їх виявилося набагато більше, і на чистий простір вирватися не вдалося.

Удари примітивної зброї варварів злилися в нескінченний барабанний дріб, навіть не кожного разу знімаючи з мене одиницю здоров'я, але все ж таки їх було надто багато. А я ніяк не міг прорубатись крізь натовп, оскільки вбивав лише тих, хто набігав збоку чи ззаду.

І навіть пістоль нічого не змінював. Місце пари вбитих відразу займали їхні одноплемінники. Залишалося тільки рубати і сподіватися, що вороги закінчаться швидше за життя. Моє чи коня…

Все ж таки, я вже непогано прокачався і півтори тисячі хітпойнтів примітивними кийками не так просто вибити з мого броньованого тулуба.

— Ах, ти ж…

Хочеш розсмішити богів — розкажи їм про свої розрахунки.

Поки я самовпевнено прикидав співвідношення вцілілих варварів і розмір власного здоров'я, одна з вершниць зуміла дотягнутися до моєї потилиці, одягненим на списи черепом, і завдати оглушального удару. Який повністю ігнорує броню і кількість ХП. Перед очима спалахнув вогненний феєрверк, а коли він погас, світ поринув у глуху і холодну темряву.

Судомливо чіпляючись неслухняними, німіючими пальцями за гриву коня, я сповз на землю і... побачив перед собою бездонні зеленувато-сірі очі Меліси.

— Ну, ось… — стурбовано промовила черниця. — Знову… Ех, отамане… Не слухаєш ти мене. Не можна зволікати. Тільки гірше буде.

— Гірше не буде… — буркнув я неслухняними губами. — Куди гірше?.. Раніше не вбивали…

— Що цього разу наснилося? — Дівчина дбайливо поправила подушку і простягла кухоль. — Ковтни… Це допоможе, освіжить думки.

Я слухняно сьорбнув, підсвідомо очікуючи відчути гіркоту чергової мікстури створеної спільними зусиллями моїх знахарів і цілителів, але це виявився лише медовий квас. Смачний, прохолодний і трохи пощипуючий в носі.

— Дякую… Бій снився… З купою якихось напівголих волоцюг. Але щось занадто багато їх було. Втім, це лише сон.

— Ні, — хитнула головою Меліса. — Якщо ти бачив варварів, то нічого дивного. Дикі збиваються в орди по тисячі і більше воїнів. Вони ж людожери, їм не потрібно шукати їжу. Не зустрінуть ворогів — з'їдять найслабших.

— Трясця… Все ж таки людина різностороння істота. Як тільки вирішиш, що вже все про неї знаєш і більше нема чому дивуватися — вона тут же повертається до тебе іншим боком. В тому числі і смердючішим.