Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

Я: Чому ти такий гарячий? 
Я: Тобто… Чому так гарячкуєш? Я доросла дівчинка і в змозі тримати все під контролем. 
Мій🖤: Напиши, як будеш збиратися додому. 
Я: Гаразд, татусю.

— Не любиш брехні? — запитує чоловік, а нам на стіл ставлять основну страву.
— А хто її любить? Та життя складна штука. Якщо ти завжди говориш правду, і нічого окрім правди, то варто перевіритися, чи немає в тебе розладів аутичного спектру. 
Чоловік знову сміється, щиро, тримаючись за живіт. Я не можу не усміхнутися. 
— Ти смішна, —він підіймає долоні перед грудьми. - В найкращому значенні цього слова. 
— Прийму це, як комплімент, — я кусаю нижню губу, та за секунду відпускаю. 
— Це був саме він.

Ми їмо та розмовляємо про різні дурниці. Дієго більше слухає, аніж говорить. На його щастя, мій рот просто не закривається. Вчасно прорвало на «поговорити».

— І як давно ви з Кайлом разом? — за годину ходіння колами, таки запитує чоловік. 
— З липня. Ми познайомились на роботі. Так склалося, що я вже збиралася заміж, але… Там зійшлися всі чинники: і колишній був козлом, і Кайл звалився на голову, наче лавина. Словом, я втікла, — я змовницьки примружилась. — Але всі думають, що то було викрадення. Нікому не кажи про мій маленький секрет, — я підморгую йому. 
— О, то ти в нас наречена-втікачка. За коханням на край світу? 
— На мій погляд, кохання — це щось таке, що приходить з часом. Першочергово зʼявляється тяжіння: фізичне, емоційне. А кохання ґрунтується на повазі та взаєморозумінні, — роздумую я. 
— Тобто ти не кохаєш Кайла? — чоловік провів поглядом по моєму тілу. 
— Головне, що я знаю про його почуття. А про свої я ще маю подумати, — я дурнувато кліпаю, гадаючи, чи не ляпнула дурні. 
— То можна вважати, що твоє серце вільне? — він затримує погляд на моїх грудях, наче саме роздивляється це серце. 
— Провокативне запитання, відповідати на нього не буду. — я допила останній ковток вина та поставила келих на стіл. - Дуже дякую за вечір. 
— Вже йдеш? 
— Так, завтра на роботу, та мені вже не двадцять, щоб гуляти до ночі, а на другий день бути бадьорою та сповненою сил. 
— Я завезу тебе, — він підіймається з місця. 
— Але ти пив, — протестую я. 
— Для організму італійця, пів келиха Просекко — це смішна доза. Вона навіть не покажеться в крові. — він подає руку, пропонуючи допомогти підвестися.

Ми сідаємо в Ламборгіні чорного кольору, і потихеньку виїжджаємо на межі території ресторану. 
Я дістаю телефон та відкриваю діалог з Кайлом.

Я: Їду додому, татусю. Вже підготував мені теплу піжамку та склянку молока?

За хвилину приходить відповідь, читаю її, поки Дієго робить музику голосніше.

Мій🖤: Я зустріну тебе з таксі. 
Я: Не брала таксі, мене везе Дієго. 
Мій🖤: Що? Якого хріна, Бетані? Негайно вийди з його машини, я тебе заберу. 
Я: Ти смішний) як мені це зробити? На швидкості вистрибнути? 
Мій🖤: Якщо ти їдеш у салоні позашляховика - вітаю, все обійдеться. Але, якщо він посадив тебе в Ламборгіні - це означає, що він планує трахнути тебе! 
Я: Здається, саме цього ти хотів, коли просив вчора «не бути хорошою дівчинкою». Все йде за планом. 
Мій🖤: Бетані, ти граєшся з вогнем! Одне діло пофліртувати та втертися в довіру, а зовсім інше - бути виїбаною цим шматком лайна. 
Я: Кінець звʼязку.

  Телефон ще лоскотав руку вібрацією, але я не дивилася на нього.

Коли ми без вказівок під’їхали до мого дому, я вже майже ловила серце на колінах, так сильно воно вискакувало з грудей. Кожен поворот був правильним, кожна вулиця, яку ми проїжджали — знайома. 
— Звідки ти знаєш, де я живу? — насторожено запитала я, коли він заглушив мотор. 
— Інтуїція, — він розвертається тілом до мене, спираючись на підлокітник. 
— Дуже смішно, — я нервово посміхаюся. 
— Бетані, чи можу я розраховувати на друге побачення? — він нахиляється ближче, як хижак над здобиччю. 
— А це було побачення? Я гадала, що це лише дружня зустріч. 
— А хіба дружня зустріч завершується поцілунком? 
— Що ти…
Не встигаю я завершити фразу, як він охоплює рукою мою потилицю та втискається своїми губами в мої. Вимогливий поцілунок без відповіді, але це його не зупиняє. 
Так і сиджу, наче статуя, коли він відсторонюється. 
— Друзі часом збиваються зі шляху, — кажу я, розплющуючи очі. 
— Часто, щоб знайти правильну стежку, потрібно блукати іншими.

Я повертаю ключ і заходжу в квартиру, все ще відчуваючи різкий, пряний смак чужих губ. 
Коли туфлі лежать збоку, а я розминаю ноги, ступаючи на холодну підлогу, в кімнаті чуються дивні звуки, наче там хтось є. Знову беру ключі, і затискаючи їх в кулаках, як зброю, повільно рухаюся до спальні. Пульс пришвидшується, дихання стає частим та уривчастим. Штовхаю двері, помічаючи, що слабке світло заповнює кімнату. Я скрикую, коли бачу чоловічу фігуру, з розмальованим обличчям. 
— Кайле! Якого хріна ти тут робиш?! — кидаючи в нього звʼязку ключів, кричу я. 
— Ти їхала в його машині! — наче це багато пояснює, каже він. 
— І що? Як я могла знати про те, що це може означати? Можливо, якби ти мені сказав раніше, то не виникло б такої ситуації, — я підходжу ближче з кожним сказаним словом, майже впритул торкаючись його. 
— З такими чоловіками варто бути дуже обережною, зіронько. 
— Може мені подобається небезпека, яку він випромінює? Знаєш, це навіть заводить. 
Гарчання чоловіка пробуджує мурахи на моєму тілі. 
Кайл одним справним рухом збирає моє волосся в тугий хвіст, що обрамлений його кулаком, і закидає голову назад. 
— Він може думати, що матиме тебе, але це не так, — його губи торкаються моїх, наче я слухаю ними, а не вухами. — Ти моя! — його шепіт глибокий та грудний. — І навіть ти не можеш розпоряджатися своєю кицькою, поки світ вважає тебе моєю. Ні один чоловік в ній не опиниться в цей період. 
— Навіть ти? — кажу це і стискаю стегна, тамуючи тягуче поколювання. 
— Навіть я, — видихає в мої вуста. 
— Це тішить, — звужуючи очі, промовляю.
— Та невже? — він скептично всміхається  
— Так.
— Тоді розслаб ноги, не стискай так сильно, бо ще випадково кінчиш, зіронько, — вільною рукою він охоплює моє горло і легко стискає, не перекриваючи потік повітря. 
— Пішов ти! — випльовую йому в обличчя. 
— Обережніше, май повагу. 
— В мене цієї поваги — хоч греблю гати. Але вона не спрямована на тебе. 
Він стискає долоню сильніше, на це моя зрадлива вагіна пульсує, вимагаючи уваги. Хороша моя, заспокойся, і я подарую тобі цю увагу просто сьогодні вночі, але не роби ці піруети поруч з Кайлом! 
— Надобраніч, Бетані, — торкаючись до вушної раковини, гарчить він і відпускає мене. 
 Я маю видихнути з полегшенням, коли вхідні двері за ним зачиняються, але вгадайте що? Так, в моїх грудях засіло дурнувате розчарування та відчуття покинутості.