Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Артем

- Від кого лист? - спитав батько вже визираючи з свого місця. 

Я глянула на ключик що стояв на столі. Це було...неочікувано. Я почала часто кліпати. Що ж виходить? Я...повертаюся до свого старого життя? 

- А...я ж забув. Іще квіти були, - сказав батько простягнувши букет троянд і я істерично засміялася побачивши їх.

Господи, весь це час це був він. Батько не зрозумів моєї реакції а я просто затулила обличчя руками. Заспокоївшись я піднялася. Він хоче заяви про звільнення? Він її отримає.

- Лист від Артема. Він. Мене. Звільняє

Сказавши це вголос, не знаю що я відчула. Злість чи радість? Мої емоції були не зрозумілі. Начебто я і хотіла цього але...зараз відчувала що це наче якась проблема а не радість. Я...я не хотіла іти з тієї роботи. Хоча і відчайдушно ствердила це вчора.

Я посунла ключик до батька.

- Підеш у наш сад, коли закінчиться злива якщо мене ще не буде. Я потім повернуся.

Батько глянув на мене як на дурненьку а тоді на ключ.

- Як? Як ти його повернула? 

Я посміхнулася відчуваючи на очах сльози. Вперше за стільки років я готова була розплакати, а найгірше що через те, чого ще вчора вкрай сильно бажала. 

- Це не я. Я тобі потім все поясню. Гаразд?

Батько кивнув головою а я схопивши свю сумочку вийшла на ходу накинувши дощовик. Блискавка прорізала небо...

Щойно я підійшла до офісу як побачила що неподалік зупиняється машина Артема. Злість спалахнула в мені ні звідки. Я не стрималася і швижко покрокувала до машини. Двері відчинилися і Артем вийшов прямісінько під дощ без нічого.

- Одже, лист? - прокричала я стаючи навпроти нього.

- Юля, я...як ти уявляєш я сказав би це тобі?

Я засміялася.

- Як? Так як і написав. Сказав би що звільняєш через те що закохався у мене.

- І? Що б ти відповіла? Сказала б, що з самого початку казала свою коронну "це неправильно". Ти мала рацію, все було не правильно тільки я свято вірив що мої почуття взаємні. 

- Але це не так. І я ж не винна, - сказала я піднявши руки.

- Це не так. І знаєш, я б залишив тебе на роботі.Я б закрив свої емоції для твого комфорту. Або ж просто поїхав би.  Але вчора ти сама сказала що очікуєш звільнення. Це стало останньою краплею, Юля. Я зрозумів що рано чи пізно мені доведеться тебе відпустити. На день раніше чи пізніше не має значення. То чому б це незробити сьогодні.

Наша розмова не мала сенсу. Артем похитав головою. 

- А квіти? Це ти ж їх весь час присилав.

Він кивнув головою а тоді глянув на мене. 

- Це кінець. Вони померли а ми...просто залишимося. Хоча знаєш, краще б я помер. Бо жити, кохати і знати що це не взаємно це до біса боляче. 

Почувся рев мотоциклу і я повернулася спиною до Артема закривши своє обличчя. Я...я заплуталася. Вчора я не вважала що Артем важливий для мене але сьогоднішні його слова і лист викликали в мені надто шалені емоції. Я не розумію себе.

Я повернулася до Артем щоб запропонувати почекати, але почула три постріли від чого закричала. Грім, що пробив у небі заглушив мій крик. Я не розуміла що відбувається. Підняла голову і побачила мотоцикл що відїжджає. Повернула голову до Артема і...завмерла на місці