Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

 Цей козел переконував мене, що вона його дівчина, а Анжеліка кричала, що він хоче її зґвалтувати. Чорт знає, що тоді відбувалося. Якийсь страшний сон.

Після того, як вони посварилися, дівчина впала і вдарилася головою. Її гвалтівник втік, а я вирішив увімкнути світло. Подивитися дихає чи ні. Намацав рукою на стіні вимикач. Якраз в цей час хтось зателефонував. 

- Як вчасно! - буркнув я і натис на вимикач. - Олег, що трапилося? Щось з авто?!

- Ні, просто, дружина телефонувала казала, що в сина температура. Чи можна мені… 

- Звісно ж. Їдь додому… от халепа! - глянув на дівчину, що лежала на підлозі. Анжеліка?! Боже, що вона тут робить?! Навіть і не мріяв її тут побачити. 

- Олег, мені потрібна твоя допомога. Піджени автомобіль до заднього входу. Вибачай, але тобі доведеться брати таксі, в мене плани змінилися.

Я довго не думаючи, взяв свою кохану на руки і поніс до свого автомобіля. Вирішив, що пора нам вже додому. Тим більше що я знав її адресу.

Коли я виходив із вітальні з дівчиною на руках, то якийсь п'яний дурень втаранився в мене і пролив на Анжеліку свій коктейль.

Козел, криворукий!!!

Якби в мене не були зайняті руки, я б вмазав йому як слід. Але я тримав свій скарб, і це хлопця врятувало.

Я поклав свою кохану на заднє сидіння автомобіля, та повіз додому. Не знаю, чи правильно я вчинив, може, треба було знайти людей з якими вона прийшла? Але тоді в будинку були всі п'яні та неадекватні. Вечірка у розпалі. Мені здається, що відвести Анжеліку додому було правильним рішенням, принаймні в тому випадку.

Всю дорогу я обертався назад, і дивився на дівчину, що лежала. Яка вона все-таки красива і мила. Мені здається, що я ще не зустрічав жодного разу такого ніжного створіння, як Анжеліка.

Я дивився і дивився на неї. Коли ще з'явиться така можливість - дивитися на цього Ангела. Хотілося як ніколи обійняти та захистити. А ще більше хотілося поцілувати. Я так і зробив. Торкнувся губами її скроні.

- Тепер я згадав де я бачив ці непогані ноги, - прошепотів їй, нахиляючись ближче, щоб взяти на руки з сидіння, і занести в дім.

В будинку нікого не було. Андрій, цей чортовий гравець, напевно, десь знову спокушав свою долю. Я відчинив двері ключем, який витяг із сумочки Анжеліки.

Не знаючи де її спальня, я заніс дівчину в першу кімнату, що трапилася. Може я вчинив не виховано і необдумано, коли вирішив роздягнути її. Але не міг собі дозволити, укласти Анжеліку спати у сукні просоченим спиртним.

Звичайно, коли знімав з неї сукню, то заплющив очі. Ну, гаразд… намагався не надто заглядати. Майже не витріщався. Добре, добре. Зізнаюся чесно, не втримався і подивився, але краще я цього не робив би. Її тіло не дає мені спокою досі. А ще я не зміг утриматися і поцілував Анжеліку в губи. Швидко вибіг із кімнати, щоб не наробити дурниць.

Після всього, я не міг допустити, щоб її продав брат ідіот?

 Думка про те, що Анжеліка потрапить в чиїсь брудні лапи, якогось збоченця, вбивала мене. А, вмирати я поки що не збирався. Навпаки, я лише починав жити.

 Що ж робити?

Страшна ідея спала мені на думку, але іншого виходу не було.

***

  - Доброго дня, це Зарудний Андрій? - Зателефонував я цьому козлу з самого ранку. Більше чекати не міг.

 - Дивлячись кому, - Прошепотів він у трубку. Напевно ховався від своїх друзів-гравців. Конспіратор чортів.

 - Це Бєлов вас турбує. Мій любий друже, - я промовив ці слова дуже грубо і грізно, щоб він не розслаблявся.

  - Бєлов?! ... У мене немає зараз таких грошей, - Андрій трохи занервував.

  - У тебе є щось краще, - сказав я, натякаючи на його сестру. Подумав, що Анжеліка безперечно краще за якісь там гроші.

  - Я подумав над твоєю пропозицією, і... я згоден. Чи ти передумав? - Боже, хоч би він не передумав. Просив я Господа. Від цього хвилювання у горлі пересохло.

- Ні. Я не передумав, - зрадів Андрій. - Але умови змінилися.

  - Умови? Які ще умови?! - Щось мені стало не по собі від його нововведень. Але відступати не було куди, і я вирішив вислухати.

  - Так. Умови угоди.

  - Говори, я слухаю.

  - Я віддам тобі свою сестру, а ти натомість забудеш про мій борг і... доплатиш мені зверху ще два мільйони.

- Що?! Ти напевно жартуєш? - Ух який зухвалець. Він мені винен, а я йому за це ще й доплачуй? Який гімнюк. - За що це я ще й маю тобі доплачувати? Мені просто цікаво.

- Ну ти ж хочеш собі мою сестру, так?

- І?

- Не для куховарства явно вона тобі потрібна. Для розваг, так?

- Не для таких розваг, як ти подумав. Придурок! І до чого ти ведеш? Говори прямо.

- Сестра ще незаймана, тож, я думаю, що незаймана дівчина обійдеться тобі дорожче. Скажімо, трішки більше ніж мій борг.

Я здогадувався, що Анжеліка ще не мала стосунків ні з ким. Вона не була схожа на тих жінок з якими я розважався… колись. Але впевнений не був. І от, Зарудний це підтвердив. 

- Ти впевнений, що вона ще ні з ким…

- Я її глядів, - так гордо відповів, хоч мало вірилося.

 А якщо й глядів, то мабуть тільки в своїх цілях, наприклад, щоб потім продати. Втюхати якомусь збоченецю. Чорт!

 - Чого мовчиш? Пропозиція на мою думку класна. 

- Це сестра твоя класна, а ти с*ка. 

- Я вдам вигляд, що не почув. Бєлов. - Засміявся. - Я пробачаю тобі образи в свою адресу, тому, що в мене хороший настрій. Тож… яка твоя відповідь? Якщо ти не згоден, то...

- Я згоден! - перебив його я, бо знав, що цей пройдисвіт хотів сказати. Якщо я не згоден, він знайде іншого, або вже знайшов, від чого і настрій покращився. А, я так не хотів віддавати Анжеліку до рук іншого. Я б життя за неї віддав, не те що два мільйони.

 - Ти згоден? - перепитав мене Андрій. Напевно, не вірив своєму щастю.

  - Так, тільки і я маю умову.

  - Я слухаю.