Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

Уранці Джонні покаявся перед містером Гемстеттером. Торговець черевиками надів окуляри й сказав крізь них:

— Я не знав, що ви таке велике ледащо, молодий чоловіче. Якби я не повів цю справу з усією мудрістю досвідченого комерсанта, я втратив би все. Ну, а що ви порадите тепер, як мені позбутись решти?

Коли прибула друга партія реп’яхів, Джонні навантажив їх і решту взуття на шхуну й поплив понад берегом до Аласана.

В Аласані він таким самим сатанинським способом обробив свої темні справи й повернувся з торбою грошей і без жодної пари черевиків.

І тоді він попросив свого великого Дядька з хвилястою цапиною борідкою і в зірчастому жилеті прийняти його відставку, бо лотос уже перестав манити Джонні.

Він мріяв тепер про шпинат та крес-салат свого рідного міста.

Тимчасовим консулом Сполучених Штатів у Кораліо був призначений, за рекомендацією Джонні, містер Уїльям Теренс Кйоу, і незабаром Джонні разом з Гемстеттерами відплив до берегів своєї батьківщини.

Кйоу прийняв свою синекуру[142] з легкістю, яка ніколи не покидала його, навіть на такому високому посту. Фотографічний заклад припинив своє існування, хоч його згубний вплив залишився назавжди на мирних, беззахисних берегах Карібського моря. Непосидющі компаньйони збиралися знову вирушити в світ, щоб розвідати нові землі для неквапливого війська Фортуни. Але тепер дороги їхні розійшлись. Ширилися чутки, що в Перу назріває повстання; туди й лагодився прямувати войовничий Кленсі. Щодо Кйоу, то він уже розробляв у себе в голові та на бланках державного департаменту новий план, проти якого мистецтво спотворювати людські фізіономії здавалось дрібничкою.

— Мене влаштувало б, — частенько казав Кйоу,— яке-небудь гарненьке живе дільце, що на перший погляд здавалося б трудним, а справді було б легке, яке-небудь делікатне шахрайство, ще не настільки розроблене, щоб його можна було включити в програму заочної школи. Хай це забере багато часу, але я хочу мати принаймні стільки шансів виграти, як той, хто вчиться грати в покер на океанському пароплаві або виставляє свою кандидатуру на пост губернатора Техасу від республіканської партії. І коли я рахуватиму свій виграш, я не хочу бачити на монетах сльози вдів та сиріт.

Вся земна куля, вкрита травою, була тим зеленим столом, за яким Кйоу вів азартну гру. Грав він тільки в такі ігри, які сам вигадував. Він не ганявся за випадковим доларом, не переслідував його з мисливським рогом та хортами. Йому більше подобалось виловлювати його на рідкісну блискучу мушку у водах екзотичних рік. І все-таки Кйоу був ділок, і його плани, незважаючи на всю їхню фантастичність, були такі ж обґрунтовані, як плани першого-ліпшого будівельного підрядчика. В часи короля Артура[143] сер Уїльям Кйоу був би рицарем Круглого Столу. В наші дні він їздить по світу, але тепер мета його не Грааль[144], а Гра.

Через три дні після від’їзду Джонні у водах Кораліо з’явились дві невеличкі шхуни. Минув деякий час — і від однієї з них відплив човен. З нього вийшов на берег засмалений сонцем юнак. У нього був гострий погляд; він здивовано розглядав усякі чудні штуки на березі. Хтось показав йому, як пройти до консульства. Туди він і попрямував енергійною ходою.

Кйоу сидів, розкинувшись, у консульському кріслі й малював на купі казенних паперів карикатури на свого Дядька. Він поглянув на гостя.

— Де Джонні Етвуд? — діловито запитав засмалений юнак.

— Немає, — відповів Кйоу, старанно викінчуючи краватку Дядька Сема.

— Схоже на нього, — зауважив засмалений юнак, спираючись на стіл. — Він завжди любив тинятись по місту й не брався ні до якого діла. Скоро він повернеться?

— Навряд, — сказав Кйоу, подумавши.

— Мабуть, розважається якими-небудь дурницями, — сказав гість з осудливістю порядної людини. — У нього ніколи не вистачало витримки, щоб домогтись успіху в якому-небудь ділі. Цікаво, як він справляється з консульськими обов’язками, не буваючи в конторі?

— Тепер ці обов’язки виконую я, — сказав тимчасовий консул.

— Ви? Он як! Тоді скажіть мені, де фабрика?

— Яка фабрика? — перепитав Кйоу з чемною цікавістю.

— Та сама, для якої потрібні реп’яхи. Бог його знає, що там із них виробляють. Оті дві мої шхуни натоптані реп’яхами. Я можу й вам дати заробити на цьому. Всі вільні від роботи чоловіки, жінки й діти в околицях Дейлебурга збирали їх для мене цілий місяць. Я найняв оті шхуни, щоб приставити їх сюди. Всі думали, я збожеволів. Тепер я можу віддати вам товар по п’ятнадцять центів за фунт, з приставкою на берег. А коли вам треба буде ще, я думаю, Алабама забезпечить вас реп’яхами. Джонні, як від’їжджав сюди, обіцяв повідомити, ледве наклюнеться яке-небудь вигідне дільце. Можна під’їхати до берега та розвантажитись?

Величезна, майже неймовірна радість засвітилась на рожевій фізіономії Кйоу. Він кинув олівець. Його очі обернулись на засмаленого юнака, й веселість мішалася в них з побоюванням: а що як ця чудесна подія — тільки сон?

— Ради Бога, — вигукнув він схвильовано,— скажіть мені: ви Дінк Поусон.

— Мене звуть Пінкі Доусон, — відповів король реп’яхового ринку.

Біллі Кйоу в тихому захопленні вислизнув з крісла на підлогу, на свою улюблену циновку.

Небагато було звуків у Кораліо в те жарке надвечір’я. Серед них можна згадати захоплений і грішний регіт розпростертого на підлозі американського ірландця, тим часом як засмалений сонцем гострозорий юнак позирав на нього з виразом подиву та замішання. Та ще туп-туп-туп-туп багатьох добре взутих ніг на вулицях міста, та легенький шелест хвиль Карібського моря, які обмивають це історичне узбережжя.

XIV. Художники

Недогризок синього олівця правив Кйоу за чарівну паличку, якою він виконував найперші дійства свого чаклування. Цим недогризком він виписував на папері діаграми та цифри, очікуючи, поки Сполучені Штати Америки пришлють до Кораліо наступника Етвудові, що вийшов у відставку.

Новий план, що зародився в голові Кйоу і що його цілком схвалювало одважне серце тимчасового консула, а синій олівець зафіксував, будувався навколо деяких рис і людських слабостей нового президента Анчурії. Ті риси, а також ситуація, з якої Кйоу сподівався видобути золоту данину, заслуговують докладного опису, необхідного для розуміння дальшого розвитку подій.

Президент Лосада — багато хто називав його диктатором — привернув би увагу до себе своїми талантами навіть серед англосаксів,