Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

– Чим же характеризується мечник? Це маг, Великим артефактом якого є меч. Але «меч» в цьому випадку – поняття широке, під нього підпадає будь-яка холодна зброя. У меч закладене одне-єдине закляття. Воно може стосуватись меча напряму – наприклад, охоплювати його вогнем, або дарувати мечнику якусь здібність – наприклад, невидимість чи телепортацію. Мечники відрізняються від решти рефлексами – здатністю відчути небезпеку, знати наступний крок супротивника.

Лука Сизий перевів подих.

– Що ж до цілителів, то це єдиний клас магів, що не втратили здатність пускати магію з рук. Вони зцілюють рани, можуть просвічувати людину, знешкоджувати хвороби. Також вони здатні створювати магічні зілля. Змішати кілька компонентів може й мечник, але тільки цілителі здатні віддати частку магічної енергії – останній штрих у виготовленні зілля. Також саме цілителі створюють сучасні побутові артефакти. Фактично це те саме зіллєваріння: цілитель створює зілля, обливає ним предмет – і він стає Малим артефактом.

Я краєм ока зиркнула на свого сусіда. Невже він може створювати артефакти?

– До речі, про цілителів, – зронив Лука Сизий. – Панує думка, що цілителі годяться лише для підтримки та непридатні для бою. Так-от я не згоден. Хто-небудь бачив мантекору? – запитав він. – Ну ж бо! Невже ніхто?

– Я бачив, – промовив Ратмир.

Його голос пролунав для мене, наче грім серед тиші. Усі озирнулись на нього. Викладач глянув із цікавістю:

– Ратмир Душокрад? Син лісника?

– Так, – кивнув той.

Студенти дивились на цього із захватом. Почулись ахи й охи, шепотіння, здавлені вигуки. Я дійшла висновку, що лісник – легендарна особистість.

– Отже? Що Ви можете сказати про це чудовисько? – запитав викладач.

Ратмир глянув на мене.

– Миттєва регенерація, – рикнув він. – Якого б поранення йому не завдали, воно затягується на очах. Тому його можна вбити тільки одним ударом.

– Так, – підтвердив Лука Сизий. – Але до чого це? А до того, що я знав цілителя, у якого здатність регенерації сягнула рівня мантекори. Може, будь-який мечник був удвоє спритніший за нього, майстерніший у бою… Але жоден не міг перемогти того цілителя: скільки б поранень йому не завдали, вони затягувались умить. Так-от, не варто недооцінювати цілителів.

Я знову зиркнула на свого сусіда. Правильно: не будемо недооцінювати цілителів. Лука Сизий видихнув:

– Ну, що ж. З класами наче все…

– А як же артефактор? – пролунало запитання.

– Вигадки, – відрізав викладач.

– Як же так? Ви казали, що Малі артефакти створюють цілителі. Хто ж створив Великі артефакти чи Легендарні?

Лука Сизий зітхнув.

– Звичайно, я не можу заперечувати, що колись артефактори існували – ці маги з легенд, – мовив він. – Мене там не було. Вас також. Звичайно, усі ці артефакти мусив хтось створити. Достеменно невідомо, якими здібностями володіли так звані артефактори. Відривати частинку душі та вселяти її в артефакт? Володіти будь-яким артефактом, що існує в Артарі? Мати безмежний резерв?.. Я хочу сказати, що зараз, – наголосив викладач, – артефакторів не існує. І якщо ви бачили, як хтось керував двома-трьома Великими артефактами й вирішили, що це артефактор, мушу вас розчарувати: це була постановка. Вас надурили. І поки ви глипали на це диво з див, можливо, хтось заліз вам у кишені.

Я пригадала, як у мене поцупили жовті круглячки. А я ж навіть не глипала на диво з див.

– Але продовжимо пару, – трохи різко сказав Лука Сизий. Остання тема його роздратувала. – Гадаю, усім вам відомий термін «чорний маг». Це маг, що впустив у себе темряву, володіє темною магією. Попереджу вас всього один раз. Станете чорним магом – і будь-який викладач академії уб’є вас власними руками. В тому числі я. Знищення чорних магів узаконене й заохочене законом великого князя Вишеслава Сонцесяйного, вічний йому спокій.

Що ж, я мала рацію. Яким же чином регентка Ірма Нічна Тінь тримається на троні, якщо вона – чорнокнижниця?..

Нарешті дійшла черга до книжництва. Лука Сизий провів нашу групу до спеціальної зали. Вона нагадувала приміщення, де проходили пари самозахисту, але тільки підлогою: все ті ж самі кола й символи.

– Ви вже знайомі з магічною ареною, – промовив викладач. – Але на самозахисті ви користувалися зброєю, створеною ареною, а тут будете використовувати проєкції власних Книг. Задля вашої ж безпеки, – наголосив він. – Кладете Книгу до проєктора, ось сюди – і берете проєкцію отут. Вам здаватиметься, що це ваша справжня Книга, але вона існуватиме лише в межах арени, а всі ушкодження, завдані нею, не будуть реальними.

Я поклала Книгу до проєктора і з захватом дивилась, як вона матеріалізувалась по той бік.

– Тут також буде відчуватись біль? – запитав Злат.

– Так, – відповів Лука Сизий. – Маєте ж ви знати, на що здатні ваші Книги.

Я погодилась. Ми пройшли до арени. Тут були столи та стільці, а отже, не вся пара проводитиметься стоячи.

– Сідайте, прошу, – запросив викладач. – Спершу зроблю короткий вступ. Ваша Книга – це артефакт, з яким сполучена ваша душа. Ви відчуватимете свою Книгу, де б ви не були, ви можете бачити її очима, відчувати її пориви. І йдеться не тільки про Живі Книги, – його погляд ковзнув по мені. – Навіть звичайні Книги мають власні пориви, можуть підказати, яке закляття застосувати. Сьогодні ж ви навчитеся керувати своєю Книгою – тобто, її переміщеннями, розгортати її на потрібній сторінці, читати її. Зараз я продемонструю класичний спосіб застосування закляття.