Читати книгу - "Галка"

Підготовка до наступу шести армій Ленінградського, Волховського й сусіднього з Волховським 2-го Прибалтійського фронтів і сам наступ підкріплювалися кропіткою, напруженою бойовою роботою партизанів. Партизанські бригади і загони повинні розширити вогнища збройного повстання в одинадцяти районах області. Партизани рятуватимуть населення від знищення фашистськими властями і від масового вигнання людей до лінії «Пантера», де розгорнулися ще в серпні сорок третього року будівельні роботи.

План командування Ленінградського, Волховського і 2-го Прибалтійського фронтів також передбачав бойову взаємодію армійських частин з партизанськими бригадами у здобутті важливих опорних пунктів, окремих залізничних станцій, сіл і міст, у захопленні важливих у тактичному відношенні висот і рубежів, перехрестя доріг, у здобутті переправ, мостів, які будь-що треба втримати до підходу регулярних частин армії. Командування фронтів від партизанів, як ніколи раніше, вимагало посилення диверсійної діяльності мінування доріг, дезорганізації зв'язку фашистів.

Партизани мають також у цей відповідальний період посилити розвідувальну роботу на найважливіших напрямках, організовуючи цілодобове спостереження за рухом військ по дорогах, оперативно про цей рух повідомляючи в Ленінградський штаб партизанського руху. Серед інформаторів має бути і група Кудрявого, радист якої так і не вийшов на свій перший сеанс зв'язку о 10-й ранку.

За п'ять хвилин до передвечірнього виходу Галки в ефір Петро Петрович, Іван Сергійович і Андрій Савич були вже в радіовузлі. Всі позирали на годинники, затамувавши подих. Очі кожного спрямовані на пальці радиста, що вистукували позивний» даючи знати Галці, — його чекають, його хочуть почути.

Галка мовчав.

Радист припинив роботу на телеграфному ключі, закрутив ручкою настройки приймача. Потім лише доторкувався до тої ручки, боючись збитися з потрібної радіохвилі. Було чути сигнали, гучніші й тихіші, хрипкіші і писклявіші. Однак оператор не обертався до тих, що стояли за його спиною. А це означало, що рація Галки в ефір не вийшла.

— Невже льотчики скинули групу не туди? — порушив мовчанку генерал, коли радист «промацав» потрібну хвилю втретє після цього виклику і розвів руками.

— Пілоти доповіли, що група десантована в заданий квадрат, — відповів Андрій Савич.

— Так різко змінилася обстановка в тому квадраті?.. Не розкрився парашут у Галки?.. То чому ж тоді мовчить другий радист? — картався в догадках генерал.

— Важко сказати, Петре Петровичу, — зітхнув полковник Іван Сергійович. — Все часом трапляється: і нерозкритий парашут, і десант одразу потрапляє на вечерю до німців. На війні як на війні…

— У таку ніч штурман не помилиться! А може, місячно було тільки в Ленінграді? Що сказали льотчики? — звернувся генерал до майора.

— Там було місячно й зоряно.

— А тут уже зранку стало насуплюватися небо. Що, не озивається Галка? — з нетерпінням звернувся Петро Петрович, до радиста-оператора.

— Не озивається, — цонуро відповів черговий. — Тоді слухатимем на аварійній хвилі. Ввечері і вночі.

— Не подобається мені це мовчання. Хоча й не віриться, що група…

І генерал не договорив. Він і полковник Іван Сергійович покинули радіовузол. Андрій Савич залишився. В ефір вийти мав ще один кореспондент, і майорові хотілося першим Після шифрувальника прочитати радіограму.

Дізнавшись від чергового єфрейтора, що Кротов повернувся на базу, оберштурмфюрер Вундерліх був прикро здивований. Адже той мав з'явитися тільки наступної ночі. Вундерліх подумав: «Злякався Кротов і не проник у стан партизанів. Десь пропиячив ніч і — назад. Вір цим росіянам…».

Вундерліх цього разу хотів діяти напевне, здійснивши глибоку розвідку тих формувань 2-ї партизанської бригади Синельникова і комісара Єфімова, які найбільше перешкоджали рухові на Варшавській залізниці. До того ж надійшли сигнали про зустріч керівників партійних центрів — Новосельського і Псковського. Командуючий охоронними військами групи «Норд» генерал Бот особисто наказав Вундерліху взяти під контроль операцію «Сонцевир» у цьому районі — вона мала стати останньою у знищенні партизанів. Треба поспішати, бо генерал Говоров незабаром розпочне остаточну деблокаду Ленінграда і тоді стане набагато складніше боротися з партизанськими диверсантами у смузі Варшавської залізниці й Лузького шосе, які є основними артеріями, що живлять 18-ту німецьку армію під Ленінградом і частково лівий фланг новгородського угрупування 16-ї армії.

І ось раптова поява. одної з груп лазутчиків на базу занепокоїла оберштурмфюрера. У ці хвилини він був готовий поставити до стінки цього служаку, який і уві сні бачить себе курсантом Добендорфської школи пропагандистів власовської армії, аби опинитися подалі від цього пекельного партизанського фронту, що завдає стільки клопоту командуванню групи «Норд».

— Клич сюди Кротова! — сказав Вундерліх, звернувшись до єфрейтора, котрий прийшов йому доповісти.

— Єсть! — стукнув кованими закаблуками чобіт єфрейтор і застугонів ними по підлозі.

На порозі з'явився Кротов у фуфайці, в вушанці, на ногах кирзові чоботи. Вундерліх, відряджаючи лазутчика до партизанів, подбав, щоб в одязі нічого не було німецького. І в зброї теж. Автомат і гранати («лимонки») у Кротова теж російського зразка. Кротов зняв шапку й розчесав буйну русяву чуприну пальцями.

— Що? — вигукнув оберштурмфюрер Вундерліх. — Нема чого сказати? А я надіявся на тебе, Кротов!.. Після «Сонцевиру» ти мав поїхати в Берлін.

Та Кротов не кліпав зляканими очима, а, навпаки, дивився на свого оберштурмфюрера зосередженими, відданими очима. Це помітив Вундерліх і вже спокійніше спитав:

— Що сталося, пане Кротов? Чому так швидко повернувся? Встиг з'ясувати, де дислокуються полки 2-ї бригади? Де зустрічаються партійні керівники? Чи, як кажуть росіяни, у страха великі очі?

«Ні, не злякався Кротов, —