Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Після того як Ілля пішов я відчула, як в серці розростається тепло. Цей чоловік дійсно особливий, шкода лише, що я така закомплексована ідіотка, що боїться розпрощатися з своїм жахливим життям і нарешті зробити хоча б щось правильно.  

Випивши ліки я повернулася на диван і вкрилася ковдрою. За вікном стояла глибока ніч і десь там зараз гуляв мій Даня. Хоча.. який він « мій »? Уже давно ми навіть не цілувалися, а про інтимні стосунки взагалі говорити не треба. Та як би там не було, я навіть раділа, що не треба торкатися його там, де були руки сотні інших жінок. Коли думала про це, одразу не приємно ставало від себе самої. Як я взагалі могла залишатися в цьому домі? Для чого? Щоб себе помучити? 

Я так і не змогла заснути, а тим часом у дверях почулося брязкотіння ключів. Усе тіло миттєво напружилося і я зрозуміла, що повернувся Даня. Дивно, але радості від його повернення я не відчувала.  

Тим часом двері відкрилися і на порозі з’явився чоловік, п’яний як чіп. Він заледве тримався на ногах і не з першого разу йому вдалося роззутися. Спочатку я хотіла вдати, що міцно сплю, але розуміючи, що Даня спробує підняти мене на руки і занести в спальню,  стало не приємно.  

Тому я швидко сіла і завмерла в очікуванні, що ж буде далі. 

- Сонце, а чому ти не спиш? - Даню носило в боку в бік, але він все ж таки дійшов до дивана і сів поряд зі мною. - Мене чекаєш? 

В носа одразу вдарив стійкий аромат алкоголю і жіночих парфумів. Говорити не хотілося, як і  дивитися на чоловіка.  

- Ти образилася, сонце? - Даня хазяйновито закинув свою руку мені на плече, а я спробувала відсунутись, але нічого не вийшло.  

- Ти п’яний, Дань. - стримуючи роздратування заявила. - Іди в спальню. Тобі треба поспати. 

- Тільки якщо з тобою. - нагло заявив і іншою рукою стиснув мої груди.  

А це було не приємно, по - справжньому не приємно. Я вскочила з дивана як ужалена, зовсім забувши про хвору ногу. Від таких різких рухів рана знову розболілася і я не змогла втриматися від стогону. 

- Вибач, сонце. Я не хотів.. - Даня кинувся до мене, але я зробила крок назад. В ту мить я навіть дивитися на нього не могла і розуміла для себе, що це напевне остання крапля терпіння в наших жахливий відносинах. 

- Іди спати, Дань. Прошу тебе.. - опустивши погляд попросила і на щастя чоловік мене послухав. Мовчки розвернувся і поплівся на другий поверх. Уже за кілька хвилин згори почулося його голосне хропіння.  

Я ж повернулася під плед і прикрила очі. Зараз в мені боролося стільки роздумів, що голова йшла обертом. Тепер я нарешті зрозуміла, що не відчуваю до Дані того, що було раніше. Я стільки часу закривала очі на його походеньки, вірила, що усе буде добре, але коли він торкнувся мене сьогодні, зрозуміла, що мені не приємно і навіть бридко. Отже, пора знімати рожеві окуляри і починати жити дорослим життям.  

Наступного ранку я прокинулася доволі рано. Приготувала собі каву і ніяк не могла наважитись піднятись в спальню щоб взяти свій одяг. Я знала, що Ілля розізлиться коли побачить мене в клубі, але залишатися вдома поряд з Данею було ще гірше.  

Час наближався до дев’ятої ранку і у мене не залишилося іншого виходу, як пошкутильгати вгору. Даня міцно спав навіть не роздягнувшись, поперек ліжка і схоже не хвилювався з приводу того,  що завтра на роботу.  

Я швидко дістала одяг і не дивлячись в бік чоловіка спустилася на перший поверх. Одягнувши джинси і футболку я зібрала волосся в хвіст, а на ноги взула кросівки. Довелося ще й обезболююче прийняти, тому що від ходьби нога не приємно нила. 

Таксі домчало мене в клуб за двадцять хвилин і за цей час я придумувала аргументи, за допомогою яких Ілля не зможе вигнати мене з клубу. Я не мала сумніву, що він розізлиться побачивши мене в клубі, але те, що чекало мене попереду просто на голову не налазило.  

Привітавшись з робітниками на вході я пошкутильгала далі. В центральному залі робота йшла повним ходом і побачивши мене, усі одразу взялися запитувати, як я почуваюся. Було доволі приємно чути щире хвилювання цих людей, але лише до того моменту, коли поряд не з’явився Ілля.  

- Усі до роботи! - так голосно і роздратовано крикнув, що навіть мені страшно стало. А коли усі розійшлися,  підійшов до мене. - Може поясниш, що тут забула? 

- Ти не радий мене бачити? - вирішила перевести усе в жарт, але Ілля не був налаштований веселитися. 

- Тобі потрібно відпочивати і не напружувати ногу! - випалив роздратовано. - Невже сама не розумієш, що це не жарти? 

- Я не можу сидіти без роботи! -  ображено закричала. - І зі мною все добре! 

Ілля щось прошипів собі під ніс, а тоді наблизився до мене і абсолютно несподівано закинув собі на плече. В першу мить я навіть не зрозуміла, що відбувається. Щойно стояла на своїх двох, а вже за мить світ перевернувся і я вишу вниз головою, та ще й бачу перед собою зад Іллі. До речі, пружний такий і апетитний.  

Що? О, Боже! Схоже кров в голову вдарила, що я про всякі нісенітниці думаю.  

- Відпусти мене! - ображено закричала і не втримавшись вдарила чоловіка по спині.  

- І не подумаю. Негайно додому тебе відвезу! - вперто заперечив Ілля виходячи на вулицю, разом зі мною на плечі.  

Ох! Такого сорому я вже давно не відчувала. Хоча, з іншого боку близькість Іллі змушувала моє тіло вкриватися мурахами. 

Чоловік поставив мене на ноги лише тоді, коли ми зупинилися біля його автомобіля. Мовчки відкрив передні пасажирські двері і кивнув щоб я сідала всередину. А я стояла поряд з ним і розуміла, що зробила величезну помилку сім років тому, адже втратила стільки часу на своє божевільне кохання, яке не принесло щастя нікому з нас. 

- Ти чого, маленька? - Ілля розгублено витріщився на мене, а я лише зараз зрозуміла, що плачу. - Я образив тебе? 

- Ні, я просто... - і як йому пояснити, що це я сама себе образила, коли сім років тому обрала не того чоловіка? - Я.. хотіла.. подякувати за те, що хвилюєшся і допомагаєш. Ти дуже хороший, Іллюш і мені соромно, що скільки років я завдавала тобі стільки болю..