Читати книгу - "Не вибачу, Уляна Пас"

Слова лилися з мене разом з сльозами. Хотілося так багато сказати і пояснити, але мій монолог вийшов не правильним  і розмитим. Ілля стояв переді мною і не зводив прямого погляду і я навіть уявити боялася, що саме він відчував. Звісно йому було боляче, в цьому я не сумнівалася. А ще я розуміла, що зробила велику помилку коли погодилася на цю роботу. Ілля мене кохав і моя поява поряд змушувала його вкотре розчаруватися в своїх почуттях, адже я з Данею, а він може лише спостерігати. 

- Ти неймовірно хороший і ці роки зробили тебе ще кращим, а я.. перетворилася на безсердечну суку. Ти готовий для мене на усе, а я.. все ще літаю десь в хмарах і вірю, що усе можна змінити. Даня мене не кохає, просто звик, що я завжди під боком. А ти завжди поруч і допомагаєш, хоча я на це не заслужила. А я.. боюся зізнатися собі, що уже давно не кохаю Даню, а ця прив’язаність лише в моїй голові. Знаєш, за ці кілька днів ти став мені ріднішим,  аніж Даня за усі сім років. 

- Оль.. - Ілля хотів втрутитись, але я боялася почути те, що він мені хотів сказати. 

- Я думаю, що моя поява тут була поганою ідеєю. Я не хочу щоб ти страждав, Іллюш. Досить уже з тебе. 

- Яка ж ти дурненька, дівчинко. - Ілля так широко і відкрито усміхнувся, що у мене дух перехопило. - Я дуже радий, що ти прийшла в мій клуб. Ти навіть не уявляєш, як сильно я скучив за твоєю усмішкою і очима. Мені абсолютно байдуже, що там у тебе з Данею. Цей мудак зовсім не вміє цінувати те, що саме прийшло йому в руки. Я.. дуже хочу щоб ти нарешті вийшла з цього замкнутого кола і відкрила очі. Твій світ складається не лише з Дані, і зараз я хочу це тобі довести. 

- Іллюш.. 

Це все, що я встигнула сказати, тому що чоловік ніжно обняв моє обличчя своїми руками, а тоді його губи торкнулися моїх. Я завмерла не розуміючи, що відбувається. Тіло не слухалося, як і мозок. Всередині почало оживати щось давно забуте і таке приємне. Мої руки доволі не впевнено обняли Іллю за талію, а рот при відкрився. Ми цілувалися дуже повільно і обережно, наче боялися злякати цю неймовірну мить.  

Я не розуміла, як після цього складеться моє життя, але єдине чого мені зараз хотілося, щоб Ілля не відпускав мене більше.  

- Ти навіть не уявляєш, як довго я цього чекав. - поцілунок закінчився, але Ілля продовжував тримати моє обличчя в своїх руках.  

- Іллюш, я.. - слова заплуталися і я не знала, що треба говорити. Сказати, що шкодую про цей поцілунок? Ні, я не шкодувала! Сказати, що не можу зрадити Дані? Але хіба це зрада, якщо ми давно уже не пара? То що тоді говорити? Як пояснити те, що тепліє в душі? 

Саме в цю мить в моїй сумці задзвонив телефон і саме він дав мені можливість відкласти цю розмову. Ілля спокійно стояв поряд поки я шукала телефон в глибинах своєї сумки. Та коли я його дістала і побачила на екрані уже забуте за сім років слово « МАМА »,  стало важко дихати.  

- Слухаю. - руки тремтіли, як і голос. Ілля нахмурився побачивши мій наляканий стан. Я ж розуміла, якщо мама телефонує, отже, щось сталося. 

- Оль, у нас біда. - мама сильно плакала і я не одразу зрозуміла, що сталося. - Тато в лікарню потрапив. Приїзди швидше, прошу тебе. 

- Я скоро буду, мам. -  викрикнула і дзвінок роз’єднався. 

- Що таке? - Ілля одразу схопив мене за плечі, таким чином намагаючись заспокоїти. 

- Мій тато в лікарні. Я не знаю.. треба їхати. - схлипуючи пояснила. 

- Сідай швидко. Поїхали. - він більше нічого не запитував. Лише відкрив для мене двері, а сам помчав за кермо.  

Я швидко розмістилася на сидінні і витерла долонею сльози. Ілля мовчки виїхав на дорогу і додав швидкості. Я вперто дивилася лише перед собою, тому що боялася поглянути в бік чоловіка. Навіть зараз, в такий момент, він не покинув мене саму, а сидить зараз поряд і обережно бере мою руку в свою,  щоб хоч так я відчула, що не сама.