Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

Вітахольм, Великий Степ

Бій був швидкий і жахливий. Спочатку у бік мурів полетіли стріли. Кочівники цілилися з коней на ходу, оперена смерть падала частіше, ніж краплі води під час літньої грози. Багато держаків було просочено маслом і горіло. За стіною почалися пожежі, які гасили всі, хто не був зайнятий в обороні.

Йорунн стояла з лучниками над воротами, намагаючись не зважати на хиже шипіння і свист, з яким наконечники розтинали повітря в небезпечній близькості від неї. Тепер сестра конунга передала командування Лонхату і стала частиною армії. З усіх захисників, що залишилися в місті, у старого наставника був найбільший досвід ведення битв. Однак кочівників виявилося набагато більше ніж хольдингів, на місце одного вбитого тут же вставав інший, а основний штурм ще й не почався.

Слідом за лучниками рушили обшиті шкірою вози, за якими ховалися піші воїни. Вони несли з собою драбини, довгі важкі списи й оковану залізом колоду тарана. Немов хвилі прибою, вони насувалися на стіни майже по всій їхній довжині. Звичайно, підійти впритул їм було складно, за сотню кроків від воріт довелося кинути вози, бо вони все одно застрягли б в ровах, що оперізували місто. Але пролунав гуркіт важкого барабана, і кочівники з гучними криками кинулися вперед, не рахуючи втрат. Тепер їм важливо було добігти до стін, піднятися нагору і зім'яти, знести чи хоча б зв'язати ближнім боєм тих, хто міг захищати ворота.

Вітахольм відповів нападникам градом каміння та потоками окропу. Повітря заповнили виття та моторошні крики поранених та обпалених. Люди на стінах відштовхували облогові драбини довгими рогатинами, не даючи ворогові закріпитися нагорі. Однак кочівникам все ж таки вдалося перебратися через верхній частокіл, що спирався на кам’яні мури. Закипів запеклий бій.

Кіт наказав лучникам відійти вниз, щоб їх не розтрощило новою хвилею штурму, а сам із десятком добровольців підібрався знизу до самого епіцентру бою і майже впритул розстріляв нападників. Потім його люди скинули драбини, отримавши кілька хвилин перепочинку.

З майданчика за стіною було не видно, що відбувається зовні, лучники просто стояли й чекали наказу, не в змозі щось зробити. Йорунн розстріляла вже понад сотню стріл і відчувала, що руки та плечі починають наливатися втомою. Поглянувши на свої долоні, дівчина зрозуміла, що встигла перемазатися брудом та кров’ю. Щосили стиснувши зуби, Йорунн обтерла руки об одяг і змусила себе зосередитися на діях, а не емоціях.

Перша атака Талгата захлинулась, його люди загрузли під стінами, не в змозі пробитися через відчайдушний опір хольдингів. Таран довелося кинути прямо в полі: сміливців, які тягли його, перестріляли. Воїни з великими дерев'яними щитами, що прикривали основну атаку на ворота, не витримали ударів важких довгих копій, які кидали зі стіни, і з жахом розбіглися. Нарешті залишивши на землі сотні вбитих, кочівники відступили.

Захисники Вітахольма злегка підбадьорилися. Лонхат дав людям дозвіл відпочити та поїсти, але майже ніхто не покинув мурів. Пожежі в місті вдалося втихомирити, тепер просто вигоряло те, що рятувати було пізно. Надвечір небо почало затягувати хмарами, і гіркий отруйний дим притиснуло до землі.

Однак хан не збирався давати хольдінгам час на відновлення. На поле викотили метальні гармати й в обложених полетіли важкі камені. Частина з них упала, не досягнувши стіни, але ті, що влучили у ціль, знесли все на своєму шляху. Тріщало дерево, валилися щити, люди падали на землю зламаними солом'яними ляльками. Дерев'яний частокіл застогнав під потужними ударами, де-не-де перекриття затріщало і провалилося, ховаючи під уламками захисників міста.

Однак ворота поки що трималися. Лонхат наказав усім відійти під захист будинків, не бажаючи втрачати людей марно. Обстріл тривав ще близько години, а потім знову вдарили барабани. Вперед ринув справжній потік важко озброєних вершників. Жорстким клином вони йшли в атаці на ворота, за їхніми спинами бігли піші.

Друга хвиля штурму виявилася набагато страшнішою за першу. Тепер захисники були змушені бігати серед уламків, у багатьох місцях внутрішня тераса за частоколом провалилася, відібравши у людей можливість швидко діставатися особливо небезпечних ділянок. Стріляти в вершників стало значно важче, на цей раз драбини зробили свою справу, і воїни Талгата подолали стіну.

Почався запеклий, оскаженілий бій. Люди гризлися за кожен крок, за кожен клаптик муру, кожні східці вниз, до міста. У хід йшли списи, залишки стріл та короткі мечі. У сутінках перед Йорунн раптово вискочив хтось з кочівників і замахнувся кривим вигнутим мечем. Тіло зреагувало раніше за мозок, Йорунн пригнулась, пропускаючи удар над собою, а потім з усієї сили встромила рукою обламаний держак, підібраний на землі, в шию нападника. Той відразу обм'як, завалився на бік і потягнув за собою дівчину. Чиясь сильна рука висмикнула Йорунн в останній момент. Дівчина озирнулась і побачила поруч Халу.

— Стій за мною, — прогарчав він і зніс чергового нападника.

Під ноги дівчині відкотився шолом з гострою верхівкою, прикрашеною чорним султаном з кінської гриви. Йорунн від душі штовхнула його ногою. Поруч скрикнули, і на землю осів ще один кочівник. Дівчина озирнулася: на майданчику під стіною залишилися лише хольдинги. Вона скористалася крихітним перепочинком, щоб відстебнути спустілий сагайдак, і вийняла меч.

— За мною! — пролунав її наказ. Поруч з нею одразу зібралася група воїнів, і всі разом вони кинулися до брами.

І тут стулки струсонув оглушливий удар: таран таки дістався мети. Хтось закричав, над брамою ніби з порожнечі вискочив Кіт та ще двоє лучників: у них ще залишилися стріли, якими вони сподівалися прорідити нападників. Знову пустили в справу окріп, у повітрі огидно змішалися запахи крові та диму, у вухах стояв дзвін мечів, крики людей, вереск і стогін поранених.

У моторошному казані битви Йорунн майже не розуміла, що треба робити, крім як продовжувати вбивати, не даючи ворогам спуститися зі стіни й підібратися до замків і засувів. Врятував Хала, що прикривав її в цьому штормі з людей і сталі. Немов вихор він зніс і скинув через частокіл двох нападників, а потім крикнув так, що голос його перекрив усі інші: