Читати книгу - "Війна з Росією"

— Як ви довідалися, мем? — здивувався Мак-Вайт.

— CNN, генерале. Я знаю, наш світ перекинувся догори дном: Інтернет і телебачення транслюють новини наживо ще до того, як ви встигаєте мене поінформувати. Між іншим, рішення залучити глобальні сили швидкого реагування було правильним. Спасибі вам за це, — вона усміхнено глянула на Мак-Вайта. — Я дякуватиму прем’єр-міністрові за те, що Британія знову пліч-о-пліч із нами. І сподіваюся, що він приєднається до протистояння. Наскільки я його знаю, він не зможе відмовити нам.

— Пані президенте, раджу вам телефонувати з бункера, — запропонував начальник штабу.

03:30, неділя, 21 травня 2017 року Посольство Великої Британії, вул. Юріса Алунана, 3, Рига, Латвія

У травні в Латвії розвидняється рано, але небо затягли важкі хмари, і о пів на четверту ранку, коли Марина Крауя розбудила Морланда, було ще темно.

— Прокидайся, Томе... Почалося. Російський десант в аеропорту і в східних районах міста.

Морланд схопився миттєво. Ця ніч була зовсім короткою. Він повернувся до британського посольства зі штабу Національних збройних сил Латвії майже опівночі. Розповівши своїм підлеглим про кібератаку на комунікаційні системи країни, свідком якої став, перебуваючи у штабі, наказав їм бути готовими швидко відступити, адже припускав найгірше. Вони повинні були тримати напоготові свої рюкзаки, радіо та особисту зброю — стандартні британські піхотні автоматичні гвинтівки SA80 А2 LA85, а також мати щонайменше по чотири магазини 5,56-міліметрових набоїв і достатньо їжі на одну добу. Відтак він трохи поспав, і ось тепер його розбудили.

— Можливо, нам доведеться терміново залишити Ригу, Томе, — сказала Крауя. — Ми повинні рухатися швидко і мати при собі все потрібне.

— А чи не варто тобі потурбуватися про себе, Марино? — Том твердо вирішив, що Крауя не повинна наражатися на небезпеку через нього.

— Ні, Томе. Я робитиму те, що мені наказали. Мій командир велів залишатися з вами. Це важливо. Ви і ваш радіозв’язок можуть виявитися єдиним способом розказати про все світові. — Вона поставила свій речовий мішок на підлогу, поряд із рюкзаком Морланда. Мала на собі спортивні штани, альпіністські чоботи, футболку і вовняну кофту.

Маринине біляве волосся було зібране на потилиці, обличчя почервоніло від свіжого нічного повітря, а в її очах Морланд помітив блиск, якого досі не було. Ледь стримуючись, щоб говорити спокійно, вона розповіла йому про події нинішньої ночі:

— Я щойно телефонувала в Бюро захисту Конституції, їм доповіли, що в міжнародному аеропорту висаджується на парашутах російський десант, в одному зі східних районів міста також. Чуєш? Це стріляють там. Батальйон латвійських збройних сил і національні гвардійці, які охороняють аеропорт, відстрілюються, але російські вертольоти скидають все більше і більше живої сили і транспортних засобів. Схоже, нас скоро розіб’ють.

Морланд почав швидко міркувати: «Потрібно попередити Постійний об’єднаний штаб. Потім самому поквапитися до місця події та побачити все на власні очі. Треба підтвердити те, що відбувається».

Крауя здогадалася, про що він думає:

— Ми маємо негайно розповісти про це, Томе.

І знову капрал Стів Бредлі почав налаштовувати обладнання для відеоконференції. За його спокійними вправними рухами неможливо було й здогадатися, що він готує зв’язок не для ще однієї тренувальної вправи, а для повідомлення про початок війни.

На екрані з’явився майор Джеррі Дінґлей із балтійської групи Постійного об’єднаного штабу в Нортвуді, до нього швидко приєднався начальник цієї групи, підполковник Ніколас Ґрехем. І Морланд без усяких передмов і формальностей доповів їм про все, що знав.

Своєю чергою Ґрехем розповів йому, що до Постійного штабу надійшли повідомлення про вихід суден російського Балтійського флоту із Санкт-Петербурга і про фіксацію підводних човнів у районі Риги, Таллінна, Гельсінкі та Стокгольма.

— Нам потрібно знати, що відбувається в Ризі, Томе, — продовжував говорити підполковник. — Командувач Постійного об’єднаного штабу повідомить про все начальнику штабу оборони ще до його доповіді перед Кабінетом міністрів, який має зібратися за дві години у приміщенні для надзвичайних засідань уряду. Все напевне проходитиме дуже швидко. Ваше завдання — інформувати про те, що коїться. Тепер ви — наші очі на місці подій. Нам потрібні докази висадки росіян: світлини, відеозйомки тощо. Коли отримаєте переконливі підтвердження того, що це регулярні російські війська, надсилайте їх нам негайно, а потім забирайтеся звідти. Ви мене зрозуміли?

Морланд кивнув, не промовивши жодного слова. Він відчував себе приниженим від того, що отримує ці інструкції в присутності Марини. Ось вона — готова ризикувати життям, щоб допомогти йому. А ось він — підкоряється наказу зробити кілька викривальних світлин, а потім утекти.

— І щоб без геройства, — наказав Ґрехем. — Нашому урядові не потрібні мертві або полонені британські солдати в Латвії. Це зв’яже їм руки, політично...

Ґрехем дивився на Морланда з екрана і бачив, що той не згодний із таким наказом:

— Ви нічого більше не можете зробити для Латвії, лише отримати ці світлини. Зрозуміло? Отримати докази і піти. Все.

— Так, сер.

Підполковник говорив далі:

— Вчора з постійною протимінною групою НАТО до Риги прибув мінний тральщик «Падстоу». У нього наказ вивезти вас із Латвії. Він готується відчалити за дві години, тож покваптеся. Рушайте до міжнародного аеропорту і подивіться, що там відбувається. Нам, щоб висловити протест, спершу потрібні вагомі докази висадки російського десанту і того, що це вторгнення. Потім повертайтеся на «Падстоу».

— Зробимо все, що зможемо, сер. Я доповім вам, щойно ми доберемося до «Падстоу».

Морланд перевірив годинник: за п’ять хвилин четверта ранку. Він почав квапливо міркувати. Вулиці були порожні. Якщо Крауя згодиться їх відвезти, то для того, щоб дістатися місця, звідки можна спостерігати за аеропортом, їм знадобиться не більше сорока п’яти хвилин. Потім ще двадцять п’ять, щоб доїхати до пристані, де стоїть «Падстоу». І хвилин тридцять слід додати, бо раптом трапиться щось непередбачуване... і закруглятися. Він запитально глянув на Крауя. Вона все зрозуміла і кивнула — її відповідь була очевидною:

— Звісно, я вас відвезу.

Морланд знову подивився на екран:

— Передайте, будь ласка, капітану «Падстоу», що ми спробуємо прибути на судно не пізніше ніж о шостій тридцять. Якщо нас не буде до цього часу — значить, щось сталося. Та не хвилюйтеся,