Читати книгу - "Війна з Росією"

— Добре. Хай щастить, — зображення зникло і екран почорнів. Обладнання швидко спакували.

— Ходімо зі мною, хлопці, — Крауя була рішучою як ніколи. — Я взяла «Ленд Крузер» з нашого офіса. У ньому достатньо місця і для нас усіх, і для обладнання. Знаю короткі шляхи до аеропорту. Подивимося, що там відбувається, і я відвезу вас на корабель. Потім поїду на роботу. Хтось із нас мусить воювати.

Морланд не сказав ні слова, прикро вражений її сарказмом. Справді, скоро він буде у безпеці, повертатиметься в Англію, але попри чіткий наказ почувався так, ніби тікає звідси і кидає її напризволяще. У його голові миттю промайнуло: може, вмовити її поїхати з ним подалі від небезпеки? Але відразу відкинув цю недолугу думку; йому досить було лише раз побачити, як Марина стисла щелепи, щоб зрозуміти: вона не пробачить навіть натяку на таке. І в цей момент він збагнув, що, всупереч усьому, чого його вчили, думав про неї вже як про жінку, а не товариша по службі.

— Посол... — він майже заїкався від збентеження і потреби бодай щось сказати. — Я... я краще піду доповім йому про все.

Поки його люди надягали рюкзаки, брали зброю, інше спорядження та спускалися до машини Крауя, Морланд знайшов посла, який був у своєму кабінеті. Він і його колеги готувалися палити документи. Морланд швидко розповів про новий наказ, попрощався, побажав йому успіху, після чого пішов до своїх.

— Їдьмо, Марино.

Їй не треба було повторювати двічі. Незважаючи на світлофори, Марина швидко вела спустошеними вулицями набиту людьми й обладнанням «Тойоту Ленд Крузер», і вже в перших променях світанкової зорі перетнула міст через повноводнішу, ніж зазвичай, Даугаву.

Через двадцять хвилин Крауя зупинилася серед багатоповерхівок одного із західних передмість Риги, і Морланд опустив вікно зі свого боку машини. Попереду чулися вибухи, а в повітрі зблискували спалахи і пролітали снаряди. Він перевірив карту. Аеропорт розташовувався за кілька кілометрів від них, і було зрозуміло, що там перестрілка.

— Я можу під’їхати ближче, Томе, — Крауя не виказувала жодних ознак страху.

— Добре, але тільки непомітно, — відповів Морланд. — Нас не повинні бачити.

— Поїдемо юрмальською велодоріжкою. Ми влітку їздимо нею велосипедами на море. Вона достатньо широка для цієї машини і огинає аеропорт. Доріжка тягнеться через ліс, тому нас не помітять.

За п’ятнадцять хвилин вони безперешкодно їхали велосипедним шляхом у лісі. Нарешті Крауя зупинилася, дала задній хід між деревами і вимкнула мотор. Вона рукою вказала на аеропорт, але в цьому не було потреби: стріляли дуже близько. Уже розвиднилося, і Морланд міг розгледіти високу залізну огорожу.

— Аеропорт за деревами. Висаджуємося, — наказав він.

Люди повистрибували з «Ленд Крузера», стали так, щоб було видно місцевість навкруги, і швидко подолали невелику відстань до краю лісу, звідки, як і гадали, було видно північну межу аеропорту. Крауя залишилася в машині, під охороною капрала Педді Арчера, готуючись до швидкого відступу.

Морланд упав на землю, підповз до краю лісу і завмер, лежачи ниць. Він прислухався і поглянув навкруги. Безпосередньої загрози не було. Решта людей зайняли кругову оборону, приготувавши гвинтівки. Він витяг із нагрудної кишені міні-бінокль і подивився в нього зі свого укриття, охопивши поглядом злітну смугу.

«Чорт!» — вигукнув мимоволі. Це була страшна картина. За кілометр від нього на стоянці в клубах диму вишикувалися припарковані зелені пасажирські літаки «Ейр Балтик»[26]. Перед сучасною скляною будівлею пасажирського термінала лежав на боці охоплений вогнем гігантський російський вертоліт Мі-26, здатний підняти в повітря близько дев’яноста осіб. Автоматний вогонь вирував над злітною смугою, на траві хвилями здіймалися залишені парашути. Йшла повномасштабна атака на міжнародний аеропорт.

Однак, попри шалену стрілянину на злітній смузі, було зрозуміло, що перевага не на боці захисників аеропорту. Бо ж із просторих черев інших, цілих Мі-26 й далі висаджувалися десантники, які, щойно торкнувшись землі, починали стріляти в бік будівель. Морланд все ж був уражений цими прекрасно підготовленими і дуже хоробрими військовими, які без страху кидалися назустріч смертельному і влучному вогню. Із такою кількістю висаджених військ бій цього ранку міг мати лише один результат.

Потім з іншого кінця смуги пролунали ще сильніші залпи вогню, і в будівлю термінала врізалися снаряди, повидиравши шматки стін та напевне покалічивши людей всередині. Морланд навів бінокль на машини, які вели вогонь, і коли з дула однієї з гармат вирвався спалах, він побачив те, на що чекав і чого боявся: це були російські гусеничні БМД-4, призначені для транспортування особового складу повітряно-десантних військ. Їх, схоже, скинули з першими парашутами. І не варто сумніватися в тому, що він бачив: це справді була еліта російських десантних військ із найновішим озброєнням. Проблема лише в тому, що він був занадто далеко і не міг зробити світлину тієї якості, яку вимагав підполковник. Але ж потрібен абсолютно беззаперечний доказ того, що це — регулярні російські війська, а не якась «третя сторона» чи «ополченці», як, безумовно, стверджуватиме Росія, граючи в ту саму гру, яку вона так довго, вправно і підступно вела в Україні.

Наступної миті, коли помітив спалахи і почув пізнаваний важкий звук мінометів, перевів бінокль на термінал і побачив, як снаряди рвалися в натовпі росіян, що атакували. Міни падали на тверде покриття злітної смуги, розривалися серед натовпу і косили людей, ніби пластикових солдатиків, якими Морланд бавився в дитинстві, збиваючи пальцем тих, кого вважав убитими.

— Ці латвійці таки знають, що робити з мінометами, — пролунав у вухах Морланда голос сержанта Вайлда, який говорив із ним через персональний радіозв’язок PRR[27]. — Росіянам є над чим замислитися... Черга за кавою з тістечками у них буде значно коротшою, коли вони дістануться до своєї їдальні.

Морланд ледь усміхнувся на сержантів похмурий гумор. Його радісні думки про те, як добре чинять спротив латвійці, були перервані наступної ж миті, коли прямо над їхніми головами почувся сильний шум. Чотири штурмові вертольоти Мі-24 підлетіли і відкрили вогонь по будівлі аеропорту. Із установлених на їхніх крилах ракетних систем, зміївся дим від 80-міліметрових ракет, а 23-міліметрові гармати, закріплені в носових частинах, слали вибух за вибухом на вогневі позиції латвійців.

Ревіння і гуркіт гігантських вертольотів не припинялися: слідом за першим ешелоном, який повернув додому, витративши всі боєприпаси, підлетіли ще чотири Мі-24. Незабаром штурмові вертольоти почали зміняти один одного,