Читати книгу - "Війна з Росією"

На те страшно було дивитися, але Морланд знав, що це і є його доказами і що саме зараз треба користуватися моментом. Він підняв свій фотоапарат і швидко фотографував вертоліт за вертольотом над собою, час від часу фіксуючи і те спустошення, яке вони творили навколо. Гелікоптери летіли так низько й повільно і так нахабно, що він навіть зміг сфотографувати їхні номери: вдома хлопцям із розвідки ой як сподобаються ці знімки. Вони, мабуть, навіть зможуть з’ясувати імена пілотів. Це були саме ті докази, яких так вимагав підполковник. То була робота російського десанту наживо. Ніяких сумнівів: жодних «ополченців» чи «третіх сторін».

Однак треба було їхати, поки їх не помітили. Морланд бачив, що для захисників аеропорту гра закінчується: щойно мінометні удари припинилися — почався смертельний шквал вогню з вертольотів. Росіяни скоро увійдуть в будівлю і прикінчать тих, хто вижив, а потім візьмуться за інші цілі. Тож хотів устигнути все зробити і поїхати до того часу.

Він тихо заговорив по радіо, сповіщаючи своїх, що час повертатися до машини. Морланд і Вотсон попрямували назад під прикриттям Вайлда, ховаючись за деревами. Потім Морланд почув гуркіт і стукіт іще двох вертольотів. Але ті не стріляли ні ракетами, ні снарядами. Він застиг, охоплений жахом і майже зачарований, поки вони летіли над ним, та вже здогадувався, що зараз станеться, але не міг відвести очей. Морланд знову підняв фотоапарат, коли вертольоти долетіли до пасажирського термінала. Із задньої частини кожного з них випало по великому циліндру. Це могло означати лише одне: на будівлю впали дві 250-кілограмові бомби об’ємного вибуху.

Зі страшним гуркотом термінал злетів у повітря, і навіть на відстані більше кілометра Морланд, лежачи долілиць на краю лісу, відчув, як гаряча хвиля вдарила йому в обличчя. Отже, росіянам, зрештою, нікого буде прикінчувати. «Цей потужний вибух, мабуть, забрав ще й не одного росіянина», — подумав Морланд.

Тепер будівля мовчала: тиша була всюди — тиша від потрясіння. З’явилися машини, які рухалися в бік будівлі аеропорту разом із піхотою. Битва за летовище скінчилася. Зараз росіяни розосередяться, щоб узяти під контроль територію аеропорту. Він заговорив у свій мікрофон.

— Уже відходимо. Мерщій.

Усі швидко повернулися тією самою стежкою назад, де в укритті в «Ленд Крузері» чекали Крауя і Арчер, та посідали в машину.

Морланду вистачило лише раз подивитися в Маринині очі, щоб зрозуміти, як відчайдушно вона хоче знати, що сталося з аеропортом та його захисниками. Він подумав, що в батальйоні Національної гвардії, який формувався в Ризі і з такою мужністю захищав аеропорт, у неї, мабуть, є якісь друзі. Але він також розумів, що зараз емоції не на часі.

Тому Морланд із неупереджено холодним професіоналізмом справжнього солдата доповів про ситуацію. Після шоку від побаченого не можна було інакше. Бо ж якби Марина зараз почула щось трохи більше, ніж сухий виклад фактів, вона могла би втратити самовладання. Аж раптом він подумав, що й не знає, як би сам упорався з таким.

— Масована російська повітряно-десантна атака на аеропорт, здійснена, за моїми оцінками, силами щонайменше одного батальйону та підтримана вертольотами Мі-24 і бойовими машинами піхоти БМД-4. Захисники стійко чинили опір, але були нейтралізовані. Аеропорт у руках ворога. Я маю фотодокази російської атаки. Тепер наша завдання — якнайшвидше доставити ці світлини до Великої Британії. Треба негайно дістатися «Падстоу».

Крауя глибоко вдихнула і повільно видихнула:

— Мій молодший брат був призваний до того батальйону. Він студент першого курсу Ризького університету, вивчає право.

Морланду забракло слів. Від її спокою та витримки чомусь стало ще гірше. Він із розумінням кивнув і вказав жестом на машину. Нічого більше не вимовивши, вона попрямувала до місця водія, сіла в машину, повернула ключ і, щойно всі двері зачинилися, рушила й помчала по вузькій велосипедній доріжці назад в Ригу.

Невдовзі вони вже мчали околицями міста повз старі дерев’яні будинки і знову опинилися біля Даугави. Поки їхали, то тримали гвинтівки в опущених вікнах, пильно стежачи за тим, щоб їм не трапилися росіяни. Судячи з того, що було в аеропорту, вони зараз могли висадити свої війська де завгодно.

Крауя повернула праворуч і вузькими старими вулицями припортових кварталів виїхала на шосе. Нарешті вони заїхали на 600-метровий вантовий міст, що височів над Даугавою.

— Ваш корабель там, унизу ліворуч, — показала Крауя.

Морланд подивився — на тому боці ріки на причалі стояли три блакитно-сірі протимінні кораблі, частково закриті металевими огорожами мосту. Це все, про що в НАТО спромоглися домовитися, щоб відрядити до Латвії в час біди. І по тому, що він бачив на палубі, було зрозуміло: тепер вони збираються вирушати звідси.

Корабель її Величності «Падстоу» не справляв, на думку Морланда, особливого враження і не мав озброєння, про яке варто було б говорити. Але слава Богу, що тут взагалі є Королівський флот. Далі вздовж причалу стояв ще один корабель, на якому було видно чорно-червоно-жовтий прапор Німеччини.

Тепер, коли наближався час від’їзду, він не знав, як буде прощатися з Мариною. Щось йому підказувало: коли, як і повинен, скаже їй «прощавай», то більше ніколи її не побачить. У неї були свої несплачені рахунки з російським десантом, і Морланд сумнівався, що вона залишиться живою. А потім, коли вони вже доїхали до центру моста і Том приготувався прощатися, сталося непередбачуване.

Високо над ними, занадто високо, щоб рокіт їхніх двигунів було чути, Морланд помітив крихітні силуети двох Су-25КМ — найсучасніших російських штурмовиків, які летіли нижче хмар. Він визирнув з вікна, щоб краще розгледіти їх, і побачив, як вони на мить вирівнялися, а потім із кожного вирвалися дві однакові смужки, які могли означати лише одне — бомби з лазерним наведенням. Морланд бачив їх тільки в телевізійних репортажах з України, але не сумнівався в тому, що саме перед ним було і що зараз відбуватиметься.

Неймовірно і вражаюче бомби почали звиватися долу, прямо на міст та «Ленд Крузер». Він інстинктивно пригнувся — так, ніби цілили саме в нього. Але за якусь долю секунди, коли бомби з шаленою швидкістю пролетіли повз міст, він зрозумів безглуздість своїх здогадок. Ці снаряди були призначені для руйнування чогось значно більшого і ціннішого, ніж він і його камера.

Наступної миті бомби влучили у два кораблі зліва від них. Морланд змусив себе подивитися і побачив, як літак зробив коло, знову націлився і, не боючись нікого