Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

Відомо, що наступники Гітлера вели між собою запеклу боротьбу ще від самого початку. Яке було місце Гайдріха в цьому болоті? Багато хто, зачарований лихою аурою цього персонажа, переконаний, зважаючи на його блискавичне сходження, що Гайдріх зрештою усунув би фюрера або успадкував його місце.

Утім, 1942 року дорога до вершини була ще довга. Претенденти з першого ряду — Ґерінґ, Борман, Ґеббельс — як ніколи підлещуються до Гайдріха, прагнучи відірвати його від Гіммлера, що ревниво пильнує свого головного помічника. Хоча призначення до Праги й доручене йому «остаточне вирішення єврейського питання» піднесли Гайдріха на новий щабель влади, він ще не рівня найближчому оточенню фюрера. Ґерінґ, хоч і відсторонився від боротьби за престол, і далі вважається другою людиною Райху, його сам Гітлер назвав своїм наступником. Борман, замінивши Рудольфа Гесса на чолі партії, посів і його місце поруч із фюрером. Пропаганда Ґеббельса могутня як ніколи, на ній тримається весь режим. Гіммлер керує військами ваффен-СС, які вкривають себе славою, воюючи на всіх фронтах, і цілковито контролює систему концентраційних таборів — дві сфери діяльності, які ніяк не даються Гайдріхові повністю в руки.

Нехай навіть посада протектора тепер дозволяє йому оминути ієрархічні формальності й дістати прямий доступ до Гітлера, Гайдріх поки що не наважується на спробу вижити Гіммлера: він знає, що його шефа — хай якою жалюгідною людиною здавався б райхсфюрер СС — не слід недооцінювати. До того ж його власна позиція другого номера в СС дає змогу в разі потреби заховатися за спиною начальника, доки Гайдріх сам не стане настільки могутнім, щоб не боятися нікого.

Тому поки що безпосередні суперники Гайдріха — це представники трохи нижчої ланки: Альфред Розенберґ — міністр окупованих східних територій і головний теоретик їх колонізації; Освальд Поль — керівник системи концтаборів, підпорядкований Головному управлінню СС; Ганс Франк — генерал-губернатор Польщі, обіймає у Варшаві таку саму посаду, як і Гайдріх у Празі; або ж навіть Канаріс — начальник абверу, військової розвідки… Певна річ, за своїми обов’язками й повноваженнями Гайдріх переважає поодинці їх усіх. Однак кожен із них, порядкуючи у своїй сфері, обмежує його в чомусь… Якщо дивитися з такого погляду, то ще треба додати Далюґе — начальника поліції порядку (або ж орпо від «Ordnungspolizei»), ще одного, хто через Головне управління підпорядковується в ієрархічній структурі СС безпосередньо Гіммлерові. Звичайно, діяльність людей Далюґе обмежується завданнями жандармерії, підтриманням закону й порядку, та однаково, хоча орпо й не має ані могутності, ані похмурого авторитету ґестапо, становить усе ж чималу кількість поліційних сил, які вислизають із-під Гайдріхового контролю.

Тому попереду ще довгий шлях. Але Гайдріх, як він це вже неодноразово доводив, не з тих, хто легко зневірюється.

158

Я натрапляв на цю історію в багатьох книжках: під час однієї зі страт у Мінську присутній на ній Гіммлер зімлів, коли на нього бризнула кров двох юних дівчат, убитих перед його очима. Начебто саме після цього неприємного видовища він усвідомив потребу віднайти якийсь інакший, менш виснажливий для нервів катів спосіб далі винищувати євреїв та інших унтерменшів[41].

Однак, якщо вірити моїм записам, закінчення кривавих страт збігається в часі з прозрінням, яке зійшло на Гайдріха також під час інспекційного візиту, який він проводив разом зі своїм підлеглим, Мюллером-Ґестапо.

Айнзацгрупи завжди діяли більш-менш за одною і тою самою схемою: наказували копати велетенський рів, зганяли туди з довколишніх сіл і міст сотні, а то й тисячі євреїв чи інших імовірних ворогів нацистської влади, вишиковували їх на краю і розстрілювали з кулеметів. Іноді людей ставили на коліна й стріляли в потилицю. Але здебільшого есесівці навіть не завдавали собі клопоту перевірити, чи всі мертві, і декотрих закидали землею ще живими. Кільком удавалося вижити. Сховавшись між трупами, вони, самі ледве дихаючи, чекали на ніч, щоб розгребти землю, під якою їх схоронили, і вибратися на поверхню (однак такі випадки дуже рідкісні й можуть вважатися дивом). Деякі свідки описували це видовище так: мерці, накидані один на одного, купи тіл, що ворушаться, із куп долинають передсмертні крики й стогони. Рови потім закидали землею. Загалом айнзацгрупи знищили таким примітивним способом приблизно півтора мільйона людей, переважно євреїв.

Гайдріх у товаристві то Гіммлера, то Айхмана, то Мюллера не раз був присутній на таких стратах. Під час однієї з них молода жінка простягнула йому своє немовля, благаючи врятувати. Матір із дитиною розстріляли в нього на очах. Гайдріх, менш чутливий до такого дійства, ніж Гіммлер, не зімлів, однак, усе ж вражений жорстокістю сцени, замислився, чи варто проводити страти саме таким способом. Він, як і Гіммлер, занепокоївся, чи не занадто згубним є їхній вплив на нерви й моральний дух доблесних есесівців. Подумавши так, Гайдріх дістав флягу зі сливовицею і добряче до неї приклався. Сливовиця — це чеська фруктова горілка зі слив, дуже міцна й, на думку багатьох чехів, зовсім не смачна. Ласий до випивки Гайдріх, либонь, приохотився до неї після приїзду до Праги.

І все ж до висновку, що його айнзацгрупи — це не ідеальний спосіб вирішення єврейського питання, Гайдріх дійшов не відразу. Коли в липні 1941 року він разом із Гіммлером уперше поїхав з інспекцією до того ж таки Мінська на спеціальному потязі райхсфюрера, то, як і його начальник, не побачив нічого поганого в бійні, свідком якої став. Одному й другому знадобилося ще кілька місяців, щоб збагнути: такі дії призведуть до того, що нацистів, та й загалом німців, сприйматимуть як варварів і наступні покоління засудять Третій райх. Потрібно було щось вдіяти, щоб цьому запобігти. Але вони вже настільки втяглися в процес убивства, що нічого кращого за Аушвіц вигадати не змогли.

159

Дивна річ: у ці похмурі, жахливі часи кількість весіль у Чехії невпинно зростає. Щоправда, це неважко пояснити. На початку 1942 року до примусових робіт залучають тільки неодружених. Тому-то й різко зросла кількість чеських громадян, які кинулися одружуватися. Однак, певна річ, це не сховалося від пильного ока Гайдріхових служб, і, як наслідок, ухвалюється рішення забирати до чеських трудових загонів чоловіків незалежно від того, є в них сім’я чи нема. Десятки тисяч чехів, одружених і холостих, силоміць відправляли до Райху, туди, де була потреба в робочій силі. А потреба була всюди, адже вермахт поглинав німецьких робітників мільйонами. Там чехи зустрічалися з поляками, бельгійцями, данцями, голландцями, норвежцями, французами тощо.

Утім, така політика мала й