Читати книгу - "Том 4"

Невже ти, господи, мене покинув?

Жрець Ага! Скоренько припекло! А бач?

Голос Прісцілли (здалека, але виразно співає псалом)

«Господь мій захист і моя потуга! *

Нічого не боюся — він зо мною.

Тверда і певна віра мого серця, її не подолає брама пекла!..»

Згодом до неї прилучаються голоси й інших засуджених християн*

Голос Парвуса (знову екстатично)

Вінець!.. Мені вінець!.. Я бачу!.. Боже!..

(Конаючи.)

Прийми твого раба...

Раб

(торкає рабиню. Таємничо)

Ти бачиш? Там...

вінець над головою...

Рабиня

Ні, не бачу.

Та він уже зомлів чи, може, вмер.

Старий юрист (з досадою)

Ех, розпекли занадто швидко крісло!

Не тямлять справи!

В публіці свист.

Голоси

Ну? Се що ж таке?

От так видовисько! То се вже й край?

А де ж пантера? — Он же, там сидить, мов кіт, напроти варвара... Гиджа!

Ну, панночко цяцькована! Скоріше!

Доволі хизуватись! Скоч до нього!

Чи ж він не гарний хлопець? Твій земляк!

Регіт, тупання, цькування. Хтось пускав на арену загострену паличку — стиля.

Грек

(злякано)

Ой влучив! Скочила!

Вулична жінка

А ти злякався?

Н а р т а л

(зненацька вибігає на видимий куток арени)

Меча! Меча!

Вояк (кидає йому меча)

Ось, на тобі, воюй!

(До гетери.)

Так цікавіше буде.

Гетера потакує головою і, не одриваючись, зорить на арену. Нар-тал знов зникає з видимого кутка. В публіці палка цікавість. Багато хто спинається, щоб краще стежити за боєм Нартала з пантерою, що відбувається за сценою.

Старий юрист

Вперте бачу, щоб християнин збройно боронився.

Гетера (кричить на арену)

Гей, християнине, чом не співаєш?

Голос Нарталовий (подає дикий бойовий крик)

О-о-о — гей!

Голос

Ох, як сплелися!

Весь цирк завмирав в напруженні. Грек, затулившись плащем, утікає геть з цирку..

Вояк

Га!! Убив!

Грім оплесків. Буря загоди. Потім раптом:

Голоси Давайте звіра ще! Пускайте лева!

Н а р т а л

(скривавлений, розшарпаний вибігає на видимий куток

арени)

Гей, ви, римляни! Вас я викликаю!

Невже ви не одважніші од звірів?

Гетера (торкає вояка)

Іди, іди! побийся з ним!

Вояк

(згорда)

Іще що?

Хіба я гладіатор?

Нартал

(раптом заточується, хапається за груди і падає)

Ой... конаю...

Поет

Він ранений...

( Одвертається.)

Ні, се зовсім негарно... чом не подасть весталка знак добити?

Цирковий «карніфекс» приходить, добивав Нартала і виволікав його за сцену великим гаком.

Люди сідають. Обмахуються віялами. Відпочивають.

Гетера

Ну, а тепер же що? Сього нам мало.

Голос покликача судового

Зволив божистий цезар-імператор, щоб Кнея Люція скарать вигнанням,

Руфіна ж і Прісціллу зарубати.

Вояки і частина люду

Хвала тобі, наш цезар-імператор!

Покликач

Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно.

Голоси Народові й сенатові хвала!

Римлянин у далматиці Ну, знов прощальна сцена! Як се нудно!.. (Ліниво одкидається на спинку лавки і заплющує 04i.)t

Клієнт А Люцій і Руфін прощались гарно.

Римлянин у далматиці (не ворухнувшись)

Нехай собі... лінуюся дивитись...

Клієнт

Глянь! Ось вони обходять всю арену, прощаються з народом римським.

Патрон ( стрепенувшись)

Де?

На видимому кутку арени незабаром показуються Руфін і Прісцілла. Вони побралися за руки і ступають повагом. За ними йдуть два вояки з голими мечами. Деколи обоє засуджені спиняються і вклоняються людові.

Руфін

Прощай, мій Риме, хутко й ти загинеш. Жерці

Він заклинає Рим! Рубайте швидше!

Прісцілла Хай бог тебе рятує, рідний люде.

Вояки

Нам геній цезаря найбільший бог!

Руфін і Прісцілла проходять за сцену. Незабаром чутно глухий, але сильний стук двох мечів, що рубають враз. Коротке зітхання пролітає по людях. Публіка гучно встає і рушає виходити з цирку.

Кінець

ПРИМІТКИ

У даному томі вміщено драматичні твори Лесі Українки, написані у 1907—1908 pp.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. № 2) 2 зберігаються чистові та чорнові автографи цих творів.

КАССАНДРА

Вперше надруковано в «Літературно-науковому віснику», 1908, т. 6, кн. 1, стор. 76—97, і кн. 2, стор. 241—281.

В архіві зберігаються: чистовий автограф (ф. 2, № 785), чорновий автограф (ф. 2, № 786) та варіанти окремих сцен (ф. 2, № 787).

Перша згадка про драму зустрічається в листі поетеси до Ольги Кобилянської від 14.111 1903 р. з Сан-Ремо. В ньому Леся Українка пояснювала, що обрала Кассандру героїнею нового твору тому, що «ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною Правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям,— тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».

Леся Українка писала драму протягом 1903—1907 pp. (див. її листи до О. Кобилянської від 27.111 1903 р. з Сан-Ремо, 19.VI 1903 р. з Гадяча, 26.11 1906 р* з Києва).

К. Квітка — чоловік Лесі Українки у спогадах про неї писав: «Ранньою весною 1907 року виїхала (Леся Українка.— Ред.) в Крим, де в маю, вдалі від київської сутолоки, приготувала до друку «Кассандру». Багато роботи потребувала остання сцена, розбита на дві