Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

З-за пазухи він витяг товстий, — густо списаний зошит і зачитану, без початку й кінця книгу. То були нотатки про острови Індійського океану. Збираючись у рейс, Анатолій, мабуть, не один вечір просидів в бібліотеці. Ну, а книга… Роман «Діти капітана Гранта»! Розгорнувши її, прочитали розділ «Амстердамські острови»: «… лежать під 37°47′ південної широти і 24° довготи; високий конус головного острова групи в ясну погоду видно на відстані майже десяти миль».

— Слід зауважити і внести ясність, — вів далі Анукін. — Оскільки Жюль Берн, кажуть, рідко залишав кабінет для мандрів, то і в його твори часом вкрадалися неточності. Приміром, він називає широту і довготу Амстердаму. Але наш штурман стверджує: це помилка! Острів лежить на 37°51′ південної широти, 77°32′ східної довготи. І неозброєному оку відкривається не на відстані десяти миль, а майже в п’ять разів далі. З ним, із штурманом тобто, я цілком згоден. «Діти капітана Гранта»… Якщо колись ми були тільки читачами захоплюючого роману, то нині стали ніби його дійовими особами.

Висадка: капітан — на містку, ми, матроси, в повній готовності й очікуємо.

— Надіти рятувальні пояси! Другій групі — на шлюпку.

Висадка — екзамен, який показує, на що здатний моряк, перевірка його метикуватості і спритності. Ось чому капітан десять разів може пробачити якісь похибки, коли судно на стоянці, і найсуворіше карає за помилки під час плавання, особливо під час висадки. Тут діє принцип перевіреної багаторічним досвідом мудрості: необачний крок — і трагічна розплата. З водою жарти кепські.

Ми знаємо про це, і тому на роботу нашу ніяких нарікань — палубна команда, сказав старпом, взірець для всього екіпажу.

— Відчалюй!

Мотор заторохтів, лишивши над водою кучері диму. Здригнувся човен. Забурунилася вода.

Берег насувається на нас громаддям гір. Для нас він — приємний довгожданий відпочинок.

На пірсі — кремезні, оброслі, як печерні люди, бородані. Викрикуючи щось незрозуміле, махають кашкетами, показують, де краще причалити. Прибій вал за валом наздоганяє човна, силкується перекинути його. Ми й так з ніг до голови мокрі. Обабіч — водорості гойдаються на хвилях, обплутують шлюпку, намотуються на гвинт. Нарешті, берег.

І ми потрапляємо в обійми бороданів.

— Камрад, камрад! — лунає звідусюди.

Остров’яни сміються й плачуть, плачуть від радощів: нарешті за довгі місяці перебування тут їм пощастило зустріти людей: через примхливу погоду, що міняється кілька разів на день, і за браком надійного місця висадки острів цілий рік відрізаний від решти світу. Аборигени? Щось несхоже. Обличчя європейців, мова, здається, французька. Так, самітні остров’яни, — їх чоловік чотирнадцять, — французи, метеорологи тутешньої станції. Крім неї, на острові нічого більше немає. Від Південної Америки до Австралійського материка це єдина метеостанція, хоч мореплавцям з кожним днем треба більше знати про метеорологічну обстановку цього буряного району. От і стараються французькі хлопці — для своїх і для всіх моряків, щоб ті спокійно почувалися в океані.

Федір Пастернак трохи розуміє по-французьки. Отже, спільну мову знайдено.

Капітан вибрав місце висадки вдало — північно-східне закінчення острова, мис Хоскен. Його сплюснуті, розсипані праворуч скелі прикрили нас від північного вітру. Хвилі, натикаючись на кам’яний бар’єр, розбивалися, і до берега долинало тільки їхнє притихле відгоміння…

У невеликій бухточці, куди ми дісталися, — вузький, зроблений нашвидкуруч пірс, порослий з боків слизькими бородатими водорослями. Не могло бути й мови, щоб пришвартувати до нього судно: і глибини не ті, і не той причал. Якір кинули за кілька кабельтових од берега на глибині тридцяти метрів. І ця стоянка також тимчасова й ненадійна: стрімкі прибережні течії весь час намагалися розвернути судно бортом до вітру. З берега нам видно, як воно від кожного пориву сіпається.

Не знаю, хто з нас Паганель і хто Гленарван. У всякому разі географічна обізнаність Анатолія, очевидно, дає йому підставу вважати себе за всезнаючого Паганеля.

Експедиція розділилася на дві групи: одні — геологи і ті, що їм допомагали, вирушили до крайнього східного мису шукати корінні породи; інші, на чолі з Пастернаком, озброївшись банками і марлевими хватками, подалися в бухту збирати жуків, водяних бліх тощо. Петраченко, Анукін і я, пішли до підніжжя розлогих гір.

Перескакуючи щілини, утворені внаслідок землетрусу, ми наблизились до пагорбів Антрекасто. Увесь острів — дітище вулканічної діяльності покритий горами. Висота окремих сягає майже півкілометра, і над ними висить хмарна завіса. Але там, де ми йдемо, гори не високі, а рівнина між ними всіяна гострими, як лезо ножа, невеличкими скелястими складками — здається, хвилі забурунились та й скам’яніли так навічно. Геологи розповідали, що нібито на Амстердамі так виступають з-під грунту корінні породи землі. Для них, геологів, це явище цікаве, нам же кам’яні хвилі завдають немало клопоту.

Рухатися можна, тільки перескакуючи з гребеня на гребінь цього мертвого кам’яного моря. Хибний крок — і гранітні леза розсікають підошви, ранять ноги. Руки в подряпинах, закривавлені…

З-під ніг, зненацька захоплені, часом вискакують здоровенні руді коти. І, кинувшись урозтіч, зникають за скелями. Колись безневинні домашні тварини, символ сімейного затишку, завезені на ці безлюдні острови мореплавцями, вони здичавіли і стали справжніми тиграми, од яких і людині перепадає.

Хоч здаля острів здається зеленим, рослинність тут чахла. Що ж, тридцять восьма паралель, дихання Антарктиди, середньомісячна температура — плюс десять-дванадцять градусів. Якісь приземкуваті, як наш північний кедрач, кущики зрідка клубочаться в міжгір’ї, та ще травиця — вибілені, злинялі на вітрах рідкі пасма, що гойдаються де-не-де.

Сувора, необжита земля. Сюди рідко хто заглядає — коли-не-коли китобої, що йдуть з промислу, чи мисливці на тюленів припливуть. Острів лежить далеко від морських доріг. У минулі століття, коли кораблі, що йшли з Європи в країни Сходу, огинали Африку, Амстердам і Сент-Поль були ще на видноті. Не один бездомний блукач, зазнавши морської катастрофи, знайшов собі тут пристановище — могилу: вибратися звідси неможливо, хіба якась щаслива