Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Ви випробовували її на собі?

Важкий погляд погано ховав роздратування: глава алхіміків вважав, що кожен має робити свою роботу. А намагання головного чаротворця потрапити поперед інших у сади засвіття завжди дивувало його. Наче Прест не міг довірити компетентним у цій справі вченим відкрити склад отруйної суміші або ж заздалегідь не вірив у їхні відкриття!

— Мій син мав необережність постраждати від цього зілля. Я вирішив, що повинен дізнатися про його вплив. Гарний метод здобути стійкість проти ще однієї зарази, — усміхнувся Прест. — Ви самі мені казали: якщо тіло виборсається після трути, наступного разу вона вже не матиме такого впливу.

— Так, звісно. Та це однаково дуже необачно з вашого боку. Ви могли б спричинити собі значну шкоду: втратити зір або заробити параліч. Щастя, що вашого сина не спіткала ця біда.

Алхімік з інтересом скосив погляд на Престового спадкоємця. Третього, на відміну від старших двох, він не бачив багато років. Подейкували, що його ростила в себе матір, буремна віннська вельможа, яка після скандального розриву не забажала миритися з правилом, що всі діти належать до батькового дому, тож правдами і неправдами відібрала молодшого й заповзялася його вчити таємниць альтесштадтського чару. Втім, чуток, які ходили про главу Престів та Віннську Іскру, вистачило б для невеликої книги. Жінка-дуелянтка — пхах! Оце він колись вичепив собі таке, цей Людовік непосидючий!..

Зараз третій син мовчки поглядав на алхіміка, не відводячи світлих, мовби вибляклих на сонці очей.

— Я сподіваюся почути від вас щось нове про цю суміш. — Прест-старший теж зиркав очікувально.

— Отже… згідно з випробуваннями, які ми провели, отрута впливає тільки на тих, хто благословенний сильним даром, — пробурмотів алхімік, остаточно розгубивши бажання говорити з чаротворцями, які радше потруять себе самі, аніж дочекаються його авторитетного вердикту.

— Ви знайшли, що там усередині? Повний склад? — Людовік Прест загорівся. — Можете зробити мені ще?

— Ми працюємо над цим, — відказав Рошнан звичною фразою, котра коливалася між «ми не зробили нічого» і «ми зробимо все за день». — Більшість інгредієнтів уже відомі.

— Більшості недостатньо. Коли буде повний рецепт?

— Це довгий процес, маестре Престе. Мої підопічні розкладають суміш на складники, розглядають кожен окремо і в сукупності з іншими, щоб зрозуміти, що саме дає таку реакцію і як краще поєднати їх. Порівнюють, бо є часом надто багато схожих деталей. А ви розумієте, що той же цвіт омалії чи сапфіровий порох, отримані на півдні і півночі, дуже різняться. А тут ще важлива пора настоювання, метод подрібнення, просочення емульсіями, фаза місяця…

— Ми не на лекції, Рошнане, — обірвав Людовік. — Мені потрібна ця суміш. Пояснення й вибрики процесу можете залишити при собі.

— Дякую за дозвіл, — зіронізував старший алхімік і дістав з бурштинової скриньки, яку приніс із собою, кілька дрібних пляшечок, наповнених сріблистою рідиною. — Це для вас і вашого сина. Має допомогти в подоланні негативних ефектів й укріпити перед лицем будь-якої загрози. Будьте такі ласкаві прийняти це зілля сьогодні, краще до півночі. І завтра вранці теж. Я пришлю до вас слугу, аби воно ще нині гарно настоялося.

— Ніщо не укріпляє краще за добре вино, — відказав королівський чаротворець, поки його син роздивлявся пляшечки з тією ж ввічливою усмішкою, що й до того.

Алхімік кивнув і вирішив, що цей молодший Прест йому не до шмиги. Показна ввічливість юнака видавалася надто вже показною.

— Дозвольте спитати, — озвався Рошнан. — Ви плануєте використати цю суміш проти лірців?

— Ні, поки я можу тримати свій артефакт у руках. Це суто для приватних цілей. Лірцям і так скоро відпаде бажання тероризувати наші кордони. Зима йде.

— Зима, неврожай, синька… — протягнув алхімік. — Мої коліна не витримають сидіння на півдні при тутешній вологості. Його Величність Алессант…

— Пошесть? — уперше зазвучав голос Престового сина. — Ви сказали — синька йде, маестре Рошнане? Є достеменні новини?

Алхімік глипнув у бік чаротворця, підмічаючи, що він стурбувався більше, ніж повинен би.

— Ну а що ж? Закладаюся, як не з нашого боку, то з їхнього точно прийде. А з цими заворушеннями біля кордону і до нас перекинеться. Самі знаєте: що більше людей, то легше міттга біжить увсебіч. Але воно й на добре. З таким урожаєм, як того року, від голоду нас врятує тілько синька.

— А кого тут рятувати треба? Хтось у гільдії алхіміків бідує та недоїдає? — зіронізував молодший Прест.

— Угамуйся, — гиркнув на нього батько.

Юнак замовк, і його лице знову стало маскою, котру прикрашав наліт інтересу.

Алхімік бундючно поправив рясу, яка не ховала важку статуру й помітне черевце. Він утримався від зауваги до молодшого Преста, котрий теж навряд чи буде струною, якщо доживе до цих років. Та й сам він говорив би з ним інакше, якби був молодим…

Адже в юні роки Рошнан любив знущатися з гострих на язик чаротворців, підсипаючи їм у порошки щось неочікуване: зелену маржу чи опівнічну сріблянку. Проте посада при королеві зобов’язала забути про такі ігри. До всього, він знав, що Людовікові Престу краще не переходити дорогу. Улюбленець Сонцесяйного міг зіпсувати життя найповажнішій у Франі персоні. А глава алхіміків не мав ілюзій щодо власного місця в ієрархії носіїв артефактів, які завжди забували, що саме порошки дозволяють їм уповні торкатися можливостей чару.

Втім, маестр Рошнан сподівався, що правитель першим подумає про синюшну міттгу, і тоді він, архалхімік, отримає велике замовлення, плата за яке гарно покриє видатки його маєтку біля столиці.

— Що я чула від маестри, знаєш? — спитала Канре в Освана.

Вона вишукала хвилинку, аби побалакати з ним увечері, коли панія вже пішла до сну. Минуло кілька днів від моменту, як маестра повідомила про згоду одружити охоронця зі своєю помічницею. Проте той мовби води в рот набрав і не обмовився про це ні разу, тільки підживлюючи злість, із котрою Канре хотіла з’ясувати, куди ж це його думки рвонули швидше од язика.