Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров 📚 - Українською

Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст." автора Микола Іванович Костомаров. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 221
Перейти на сторінку:
Дорош, — однаковий.

— Не хочемо ми того, — гомонять козаки, — давай нам свіжого, а не даси, так ми, не питаючись, і самі візьмемо!

А там вже деякі і на горище полізли, шукають, чи нема сала або горілки.

— Тю на вашого батька, — каже Дорош, — бачу, вам коли мед, то й ложку?.. Їжте який дають!

Так куди! Не слухають, ще й лаяться почали; сказано, п’яні, а за п’яними і тверезі теж собі все заходжуються біля великого вулія, під котрим сидить татарин, бачить старий, що непереливки; не дать, то вони і самі перевернуть великий вулій, тоді вже поминай, як звали татарина.

— Ну, тривайте ж, хлопці, — каже, — як бачу, треба вам дати свіжого, нічого з вами робить!..

Тільки що узявся за одну колодку, щоб зняти, а козаки і гукнули:

— Давай нам, діду, з сієї, з великої: отутечки багацько меду!

— Не можна з сії колодки, — одказує Дорош.

— Чом? — загомоніли козаки, — давай, кажемо, з сієї, а не даси, ми й самі візьмемо — нам рук не позичати!

Дорош завіря їх, що паройки накинув у сю колодку, так буцім не їм і кажуть; одно товчуть: «З сієї та й з сієї!» Кругом обступили, декотрі вже і за колодку беруться. Що тут на світі робить? От Дорош і каже:

— Слухайте, хлопці, не руште сієї колодки; бо як схочу, то дарма, що велика, а не добудете ви з неї і одної краплі меду, хіба тільки чортяку побачите!

Та й гукнув до татарина, що йому робить.

— Сількісь, — одказав один з козаків, — я ще на свойому віку не бачив чорта, — подивлюсь, яка у його парсуна!

За вулій, тільки підняв, а татарин як вискалиться, як зарже не своїм голосом, а козаки: «Свят, свят!» — врозтіч та якомога навтікача.

— Постривайте, хлопці, — гука Дорош, — я вам ме­ду дам.

А вони тікають та лаються:

— Подавись ти своїм медом! Годуй того, що під вулієм сидить!

Через тиждень, як все втихомирилось, розказав Дорош хуторянам про сю кумедію — од їх він вже не таївсь — так вони дуже сміялись і прозвали того татарина чортом. Три годи жив він у Дороша, а там на теплого Миколу пішов у Самарський манастир та й перехрестився у нашу віру. Знатний вийшов з його чолов’яга, а вже який скусний був коновал: і скотину лічив, і свиней, і болячки на людях вигоював. Проживав він десь за річкою Орелькою, тамечки й оженився; се ж його і унуки — Чортенки, що живуть у Водяних Хуторах.

А то ще розкажу вам, як гайдамаки приходили до Дороша за грішми. Тоді тутечки по степах до чорта їх вешталось; тільки почують було, що у якого-небудь хуторянина завелись гроші, то й набіжать — і мучать, і печуть його, поки не віддасть усього до копійки. Так ото, кажу, і до старого нечистий їх приніс. Раз уночі чує він — хтось турготить у віконце.

— Хто там? — пита.

— Відчини, — одказують, — та засвіти світло, то сам побачиш, хто, коли тобі не повилазило.

Засвітив старий каганець, відчинив двері — увійшло їх три чоловіка. Як глянули на Дороша, на його високий зріст, грізний погляд і бороду аж до колін — уперше довелось їм його побачить — так і прикипіли до порога; ні один слова не промовить, дивляться тільки та очима лупають. І Дорош зараз побачив, що це за люди і чого їм треба.

— За грішми? — спитав.

— Еге, — пробелькотіли гайдамаки, низенько вклонившись.

— Розумні! — каже Дорош. — Знали, коли й прийти: продав мед, так чимало тих грошей назбиралось, буде з вас.

— Спасибі вам, діду, — кажуть гайдамаки, — за вашу ласку.

Одімкнув старий скриньку і вийняв капшук із грішми.

— Мені, — каже, — не треба грошей, я вже на ладан дишу, не собі і дбаю, а на бідних, на церков Божу, от на кого!..

Та, це кажучи, і положив капшук перед іконою святого Миколая-чудотворця:

— Беріть, — каже, — це його гроші!

Сюди-туди, стоять гайдамаки, засмутились — бачите, страшно брать. Коли один з них, мабуть, завзятий був і каже:

— А що, хлопці, на його усі дбають, а на нас ніхто, так нам не гріх від його поживиться.

Та, не побоявшись Бога, за капшук... як скрикне, так йому руку і скорчило.

— Змилуйся, діду! — голосить гайдамака, упавши перед Дорошем навколюшки.

— Не я тебе скарав, — одказує старий, — не мені тебе й милувати.

— Хоч навчи, — каже, — що мені на світі робить, як Господа благати, щоб він мене помилував, грішного?

1 ... 48 49 50 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"