Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

постійним спостереженням, з відеоматеріалами, фотографіями і аудіозаписами на доказ цього. Те, як вони дозволяли за собою стежити, межувало з грубою халатністю. Їхні будинки обшукували, на їхніх автомобілях встановили GPS-трекери, а нелегали так ні про що і не здогадувалися. Найкращий зі шпигунів Хітфілд/Безруков упродовж років перебував від прискіпливим і непомітним наглядом провідного агента США Пітера Стржока — державного службовця, якого пізніше «спалили» адміністрація Трампа і республіканці в Конгресі через його роль у слідстві про скандальне втручання Росії в президентські вибори 2016 року. Нелегали неодноразово зв’язувалися з агентами ФБР, які видавали себе за товаришів росіян. «Ти готова до [наступного] кроку?» — запитав один агент під прикриттям Анну Чапман. «Дідько, — відповіла та, — звісно». Після чого ненавмисно передала свій ноутбук американському агенту під прикриттям, потім купила одноразовий мобільний телефон і телефонну картку «Тракфон», а чек викинула у громадський смітник, де його виловило ФБР. Дівчина Бонда, ага.

Майже всі шпигуни СВР продемонстрували вражаючий брак умінь як у конспірації, так і в загальному ставленні до справи. Річард Мерфі був абсолютним бевзем геть у всьому. Ось чому на хліб заробляла Синтія Мерфі, а Річард лишався татом в декреті. По-перше, ймовірно, у ньому просто жив темний толстовський «русскій», бо скиглієм він був невиправним. «Вони не розуміють, що ми тут переживаємо», — любив приказувати Мерфі. 2002 року на зустрічі в Санні-Сайд він провів годину, скаржачись російському агенту, якого послали передати йому гроші. «Ну, — сказав той інший росіянин, протягуючи йому чорну сумку із 40 тисячами доларів, — я настільки щасливий, що я не ваш куратор».

Якоїсь миті, ближче до завершення операції, Управління, здається, схвилювалося, що Річард Мерфі може зробити ноги, особливо після того, як він запропонував записати будинок на Маркет-роуд на своє (підробне) ім’я. «На наш погляд, купівля будинку була єдиним логічним продовженням нашого тривалого тут перебування», — намагався пояснити товариш Мерфі своїм начальникам. — Це був зручний спосіб вирішити житлове питання, плюс «живучи в Римі, поводитися, як римляни» у суспільстві, де цінується домашнє право власності».

Управління С відповіло категорично нєт: «Ваша освіта, банківські рахунки, автомобіль, будинок — усе має слугувати єдиній цілі: повноцінному виконанню вашої місії з пошуку і розвитку зв’язків у політичних колах США і передачі даних в [Московський Центр]».

Мерфі доручали лише прості завдання на кшталт обміну рюкзаками або спортивними сумками з іншими російськими нелегалами. До честі Мерфі, на нього можна було розраховувати, що він запам’ятає кодові фрази для ідентифікації: «Перепрошую, ми могли зустрічатися на Мальті в 1999 році?»

«Так, справді, — була правильна відповідь, — я був у Ла Валлетта, але в 2000 році».

Утім деталі йому давалися складно — наприклад, такі, як запам’ятати, що на південно-західному розі Центрального парку є кілька входів. «Ох, ми, можливо, подумали про різні місця», — перепросив він після однієї проваленої зустрічі. Очевидно, йому складно давалася й ідентифікація своїх же побратимів-росіян, через що сталося кілька неприємних історій, як, наприклад, коли він підійшов до волоцюжки під пам’ятником на Колубус-Серкл і промовив кодову фразу: «Дядько Пол любить тебе».

Чоловік не відгукнувся узгодженою реплікою «Чудово бути Санта-Клаусом у травні», а натомість дивився на Мерфі, як на божевільного, допоки той разом зі своїм рюкзаком не вирушив на пошуки справжньої контактної особи.

Річарду Мерфі бракувало «досвідченості і нюху», а також навичок конспірації. Коли 2005 року ФБР таємно обшукало квартиру Мерфі в Нью-Джерсі, то швидко отримало доступ до комп’ютерної адресної книжки Річарда, вебсайтів, на які він заходив, і зображень, які завантажував. Вочевидь, він навіть не завдавав собі клопоту почистити історію браузера. У розгорнутій книжці біля комп’ютера Мерфі була сторінка з надписом «alt control e», після якої йшов рядок із двадцяти семи символів, що виявився паролем до програмного забезпечення, яке дозволило ФБР отримати доступ до зчитування текстових файлів, відправлених Управлінням С у форматі завантажуваних зображень.

ФБР детально виклало все це у своїх показаннях під присягою разом зі стислим переказом неприємної розмови, записаної на плівку в оселі Мерфі. Будь-хто охочий читати між рядків сухого викладу ФБР вловить доволі агресивні подружні погрози, завуальовані під поради щодо кар’єри: «СИНТІЯ МЕРФІ порадила чоловікові, що йому слід докладати більше зусиль до збору інформації. СИНТІЯ МЕРФІ пояснила РІЧАРДУ МЕРФІ, що він не здатний працювати у вищих ешелонах певних підрозділів уряду Сполучених Штатів — наприклад, у Державному департаменті. СИНТІЯ МЕРФІ запропонувала РІЧАРДУ МЕРФІ підібратися до людей, які мають доступ до важливих місць (наприклад, Білого дому), на прямий особистий доступ до яких він, якщо подумати головою, не міг розраховувати». Він не міг, якщо подумати головою, очікувати, що отримає прямий особистий доступ. Ой, хлопчик-шпигунчик.

Окрім численних тактичних помилок, Річард Мерфі, схоже, просто-на-просто не перейнявся ані своєю місією, ані своєю майстерністю. Після майже дванадцяти років перебування в Сполучених Штатах ця країна на нього не дуже й вплинула. «Мене завжди спантеличувала невідповідність між типово американським іменем і типово російською поведінкою», — сказала професорка міжнародних відносин, яка упродовж трьох років була радницею факультету «Нової школи» в Нью-Йорку, де навчався Мерфі. Професорка Ніна Хрущова, правнучка колишнього радянського генсека Нікіти Хрущова, одразу визначала росіян, навіть якщо ті намагалися приховати, хто вони насправді. Річард Мерфі навіть і не намагався. «У нього був сильний російський акцент і жахливо всім незадоволена російська натура, — розповіла вона. — Я знала, що він не американець. Знала, що це дуже дивно». Або, як сказав сусід Річарда Мерфі на Маркет-роуд репортеру через кілька днів після арешту, коли все почало повертатися на круги своя: «Викликало підозру, що в нього був російський акцент і ірландське прізвище. Хто так робить? Певно, він найгірший шпигун усіх часів».

РОЗДІЛ 11

Решта 1%

Чи докладали нещодавно громадяни зусиль до того, щоб спробувати піднести регіон до переліку визначних американських міст, чи ні, Оклахома-Сіті та її приміські околиці цілковито могли б вважатися місцем дивакуватим і подеколи дивовижним. Наприклад, 2009 року в Нормані урочисто відкрили бронзове зображення у натуральну величину оголеної Анжеліни Джолі, яка годує грудьми своїх двійнят. Автор скульптури оголеної Джолі до того найбільше уславився графічним, хоча незвично романтичним зображенням Брітні Спірс, яка навкарачки на ведмежій шкурі народжує дитину. Також 2009 року губернатор штату демократ Бред Генрі оголосив пісню гурту «Зе флеймінг ліпс»26 «Чи ти розумієш??» з альбому «Yoshimi Battles the Pink Robots» офіційним гімном Оклахоми: «Чи ти розумієш,