Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
(утримує Сервілію, хотячи її заспокоїти)
Та не турбуйся, знайдеться синочок,
і ми тобі поможемо шукати.
Сервілія
Де знайдеться? Як знайдеться? Вже вечір,
а я ж його шукаю від полудня!
Мені казали, тут він був, та де ж він?
Прісцілла
(до рабинь)
Чи справді тут був син матрони цеї?
(До Сервілїї.)
Я, бач, не все була сьогодні дома.
Стара рабиня
Маленький Тацій справді забігав,
та хутко знов побіг.
Сервілія
Куди?
Стара рабиня
Не знаю,
либонь, у той бік
(показує рукою вбік).
Сервілія
До Субурри?! Лихо!
Руфін
Чого жахатися так дуже, пані?
Що може трапитись малій дитині
хоч би й в Субуррі? Люди там непевні,
але розбій малому не страшний.
Раб
А це надвечір на Заріччі був,
то там повз мене раз хлоп’я пробігло,
немов подібне до синочка пані.
Сервілія
(поражена невимовним жахом падає на ослін напівомліла)
Пропав... пропав...
Кай Летіцій
(підходить до Сервілії)
Спокій, пречесна пані,
син римського сенатора не може
пропасти ні в Субуррі, ні за Тібром,
ні в цілім римськім світі.
Сервілія
Ох, за Тібром!..
Там християни... хутко їхнє свято…
вони його взяли на кров!!
(Голосно ридає.)
Прісцілла
Вгамуйся!
Як можеш ти таке казати?
Кай Летіцій
Пані,
чи ти з журботи слово се сказала,
чи привид маєш щось такого думать?
Сервілія
(трохи схаменувшись)
Як я сказала це, сама не знаю,
але тепер я думаю... Мій Тацій
ніколи не виходив сам з господи,
все з нянькою... Сьогодні вийшов сам...-
Я вдома не була... рабині кажуть,
що нянька викралась сама до міста,
покинувши дитину... Я вернулась,
а їх нема.
Кай Летіцій
Кого?
Сервілія
Та няньки з сином.
Аецій Панса
Ти ж кажеш, що вони пішли не вкупі.
Сервілія
(не слухає його, до Кая Летіція)
Префекте! Тая нянька християнка!
Раби підгледіли й мені сказали,
що так вона не раз без мене ходить
на збори потайні або за Тібр,
до когось там вона вчащає.
Руфін
Може,
вона і Тація взяла з собою,
і, може, хутко вернуться?
Аецій Панса
Запевне!
Сервілія
Та нянька вже вернулась...
Прісцілла
Ну, і що ж?
Сервілія
Сама, без Тація...
Руфін
Ти розпитала...
Сервілія
Я ліхтарем їй в голову пустила,
тепер вона без пам'яті.
Прісцілла жахається.
Кай Летіцій
(спокійно, але замислено)
Се шкода,
бо так даремно й на тортури брати,
однак нічого путнього не скаже...
Сервілія
Тепер я думаю, що, може, вмисне
вона його за Тібр навчила бігать,
щоб там його...
(знов проривається риданням)
зарізати... на кров...
Ті людоїди будуть пити кров…
з’їдять мого синочка...
Зберігся чорновий уривок дії II, що не увійшов до остаточного тексту драми - діалог між молодими християнами - Фаустіном і Люціллою, які в чистовому тексті мають імена Редівівус і Рената.
Дівчина і хлопець разом з іншими християнами приходять у дім Руфіна на таємне зібрання. Початок діалогу не зберігся.
Хлопець
(бере її за руку)
Ні, люба сестро, нас Христос єднає
міцніш від шлюбу та родинних зв’язків.
Дівчина
(хоче визволити руку)
Пусти-бо руку... Люди ж там... побачать...
Хлопець
(не випускає руки і присувається ближче)
Ні, не побачать, у садку вже темно,
Та хоч би й так - хіба ж се що ганебне?
Як не соромивсь я поцілувати
тебе прилюдно в день святої пасхи,
так і тепер я сорому не маю,
бо в мене в серці урочисто й свято,
як на великдень. О, якби ти чула
все, що мені пресвітер говорив,
який він світ мені відкрив пречистий!
Се ж тільки в снах невинної дитини
таке буває щастя, як тепер
я чую наяву в своєму серці.
Дівчина
То ти щасливий з нашої розлуки?
Хлопець
Нема розлуки, сестро, і не буде!
Хоч би нас гори і моря ділили,
ми не розлучимось повік душею,-
на всьому світі є Христова церква,
і хоч би я серед гіпербореїв
слова промовив «Kyrie eleison!» 52
«Christe eleison!» 53 - голос твій озветься
з Італії, і я його почую,
коли не слухом, то напевне серцем.
Дівчина
(ніжно, мрійливо)
Сі слова для мене
тепер святі подвійно будуть.
Хлопець
Сестро,
пресвітер потішав мене тим світом,
де люди житимуть, як чисті духи,
де вже нема ні шлюбу, ні розлуки,
ні грішної жаги, ні грішних жалів.
Він обіцяв мені той світ по смерті,
а я... не знаю, чи се гріх, чи святість…
або се благодать, або спокуса…
але тобі я мушу в тім признатись...
Я думаю, ні, серцем почуваю,
що се можливо ще й до смерті, тут,
на нашім світі! Я тобі признаюсь...
Тепер я покохав тебе інакше,
аніж кохав до сього часу.
Дівчина
(несміло і тривожно)
Як се?
Хлопець
Не бійся й не журись, бо я не менше,
я більше покохав тебе, ніж досі.
Я досі вмів кохать, як наречений,
або
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руфін і Прісцілла, Леся Українка», після закриття браузера.