Читати книгу - "Місто без Бога, Alina Slynko"

Чоловік сидів перед Андрієм, спокійний, зосереджений, ніби вже знав, що цей діалог відбудеться. Його пальці неквапливо торкалися сторінок книги, ковзаючи по її поверхні, не поспішаючи.  

Навколо все було звичним. Запах кави, слабке тремтіння світла над столом, ледве чутний гул міста, що пробивався крізь вікна. Але Андрій відчував, що саме тут, у цьому куточку реальності, відбувається щось важливе.  

— Ти шукаєш відповіді? — запитав чоловік, не відриваючи погляду від рядків.  

Андрій вдихнув, ніби перед тим, як зробити крок у невідоме.  

— Я не знаю, що саме я шукаю.  

Чоловік нарешті підняв голову. Його очі були ясними, але не простими. В них не було подиву—лише очікування.  

— Ті, хто не знає, все одно шукають.  

Звичайні слова. Але в них було щось більше—немов натяк, немов двері, які можна відчинити, якщо знати, де шукати ключ.  

— Тут є ті, хто пам’ятає? — запитав Андрій.  

Чоловік кивнув.  

— Їх мало. Але вони є.  

Андрій озирнувся.  

Місто жило звичним життям. Люди говорили, сміялися, йшли своїм шляхом. Але тепер він бачив це по-іншому.  

— Де я можу їх знайти?  

Чоловік задумався.  

— Не всі захочуть говорити. Деякі забули, як це робити.  

— А ті, хто пам’ятає?  

Чоловік повільно закрив книгу, провів пальцями по обкладинці, ніби перевіряючи її реальність.  

— Вони чекають. Але не всіх.  

Андрій відчув напругу у своїх пальцях.  

— Як мені зрозуміти, кого шукати?  

Чоловік посміхнувся.  

— Ти вже розпочав.  

Він простягнув руку і пересунув книгу ближче до Андрія.  

— Почни звідси.  

Андрій дивився на обкладинку. Назва була простою, але не випадковою.                             "Світло, яке вони загубили."

Він простягнув руку, торкнувся книги пальцями.  

Вперше за довгий час він відчував, що справді щось знайшов.