Читати книгу - "Місто без Бога, Alina Slynko"

Андрій ступив за поріг, і двері за його спиною зачинилися з тихим клацанням.  

Всередині панувала тиша—не порожня, не пуста, а глибока, осмислена.  

Люди, що сиділи за столами, перегортали пожовклі сторінки, вдивлялися в старі записи. Їхні обличчя не були байдужими, вони несли в собі щось більше—пам’ять, що жила крізь час.  

Він відчував, що потрапив у місце, де все ще пам’ятали Бога.  

Чоловік, який відчинив двері, жестом запросив його всередину.  

— Ти знаєш, що не всі більше питають?  

Андрій кивнув, стискаючи книгу.  

— Але чи означає це, що Він покинув їх?  

Чоловік провів поглядом по тексту, який відкрився на сторінці перед ним.  

— Бог не покидає. Люди відвертаються.  

Андрій знову глянув на книгу. "Світло, яке вони загубили."

Він розумів, що це не просто слова.  

— Це про місто, — промовив він тихо. — Про те, як воно стало темним.  

Чоловік ледь помітно кивнув.  

— Вони вирішили, що можуть жити без світла.  

Андрій мовчав.  

Світло завжди було тут.  

Але люди перестали його бачити.  

Він перевів погляд на людей, що сиділи за столами.  

Вони пам’ятали.  

— І що тепер?  

Чоловік підняв очі.  

— Якщо світло ще живе—значить, ще не пізно.  

Андрій відчув, як щось змінюється в його думках.  

Це не був кінець.  

Це був початок.