Читати книгу - "Космічні мільярдери"

І останньою краплею став обвал на фондовій біржі у 2000 році, який ознаменував кінець технологічного буму. З відпливом інтернетних компаній, великі інвестори вибули зі своїх ризикованих ігор, а це означало, що ті, хто використовував вибухові речовини для запуску п’ятитонних орбітальних комп’ютерів, могли не розраховувати на легкі гроші. Якщо будь-яка з тих супутникових фірм сподівалася отримати новий прибуток, то ринки чітко дали зрозуміти, що час для цього ще не настав.

Щоб закласти підвалини для ставок на космос, слушним футуристичним часом став 2000 рік для іншого технологічного підприємця, засновника компанії «Amazon» Джеффа Безоса. Король у галузі роздрібних продажів у Інтернеті починав з аудиторії книжкового онлайн-магазину в 1996 році. У 1999 році він став Людиною року за версією «Time». «Amazon» пережив спад і процвітав завдяки вимогливому стилю Безоса і його зосередженню на помірних результатах. Він міг присвятити якийсь час реалізації власного проекту.

Коли світ увійшов у третє тисячоліття, Безос заснував нове Товариство з обмеженою відповідальністю під назвою «Blue Origin». Назва компанії перегукувалась із зародженням людства на планеті, але натякала на майбутнє деінде. Саме у цьому гнізді міцніли космічні мрії Безоса. На той час лише небагатьом за межами внутрішнього кола Безоса було відомо про новостворену компанію. І так залишалося ще впродовж декількох років. Вона перебувала в бездіяльному стані, існуючи радше як резервуар для космічної думки, аніж як інженерно-конструкторська компанія. То було потаємне місце. Ходили чутки про космічний туризм і космічні підйомники.

У 2005 році Безос зайшов до маленького офісу позаду «Radio Shack» у Ван-Горні, штат Техас, щоб зустрітися з редактором «Van Horn Advocate». Безос тільки-но придбав 165 000 акрів землі[8] у крихітному містечку в Західному Техасі (із населенням 3000 мешканців), що розташовувалося десь за дві години їзди на південний схід від Ель-Пасо. Він збирався побудувати приватний випробувальний полігон для ракет, де «Blue Origin» безпечно могла би продемонструвати свої космічні технології. А ще Безос хотів побудувати ранчо для своєї родини – усамітнений прихисток, схожий на маєток одного зі своїх дідусів, до якого він навідувався у дитинстві. Він бажав, аби місцеві мешканці, які були дещо скептично налаштовані до чужинців із великими ідеями, почули про ці плани безпосередньо від нього.

– Він розповів, що їхній перший космічний корабель має підняти трьох людей на межу космосу і повернути їх назад, – поділився зі мною редактор «Associated Press» Ларрі Сімпсон. – Але його кінцевий задум полягав у колонізації космосу.

Безос розповів Сімпсону, що збирався побудувати космодром4. Новини швидко розлетілися країною. Але Безос відмовлявся говорити з «AP» про космічний проект, а його речники просто стверджували, що компанія «найближчим часом нікуди не полетить». Принаймні останнє виявилося правдою.

«Amazon» уже був великим, але ще не таким Голіафом як сьогодні. Це було ще до того, як «iPhone» очолила революцію смартфонів, до «Kindle», до «Amazon Prime», до «Amazon Web Services» та до «Alexa». На цьому етапі свого існування, роздрібний продавець навіть не мав щорічного прибутку5, попри те, що останні чотири роки існував як публічна акціонерна компанія. Її акції подобалися акціонерам через неймовірне зростання, саме тому вона з невичерпною енергією захоплювала дедалі більшу частину ринку і навіть цілі ринки. Думка про те, що Безос присвячуватиме час і сили іншій компанії, особливо з таким невиразним майбутнім, не надто припала до душі інвесторам, які вже й так змирилися з певною його дивакуватістю. Тож після оголошення про космодром та відкриття проектно-конструкторської бази в Сієтлі, що стала першим великим капіталовкладенням компанії, «Blue Origin» перейшла в режим радіомовчання.

Рішення Безоса розповісти про свою компанію на загал за допомогою техаської несподіванки підбурював ще один надміру багатий космічний ґік, який значно більше полюбляв бути у центрі уваги. Треба визнати, тут можна назвати чималий перелік імен, однак наразі йдеться про англійського підприємця Річарда Бренсона – того самого із блондинистою цапиною борідкою, широченною вічною посмішкою та насамперед натренованим оком, аби бодай не проґавити найменшої можливості для зиску.

Бренсон та його «Virgin Group» були такі ж досвідчені у торгівлі, як і в будь-чому іншому. Ще підлітком заснувавши музичний журнал, він заробив свій статок, продаючи музику впродовж сімдесятих і вісімдесятих під брендом «Virgin», витісняючи розповсюджувачів та створюючи справжню імперію роздрібних продажів. Бренсон розширював свій конгломерат, щоб включити в нього звукозаписувальні компанії, телевізійні станції, а згодом навіть авіалінії та провайдерів мобільного зв’язку. Бренсон не був очевидним новатором продукту. Увесь його бізнес був заснований на своєрідних брендах для молодіжної культури і на власній неординарній особистості Бренсона. А в 2004 році він побачив у космічних польотах можливість подорожей людей до інших планет.

На той час існував лише один випробуваний у польоті транспортний засіб, фінансований приватним сектором, що міг доставити людей у космос. Він мав назву «Space Ship One» і в 2004 році здобув «Ansari X Prize» за те, що впродовж двох тижнів двічі вивів людину з атмосферної оболонки

планети.

Приз був розіграний у дусі великих авіаційних викликів 1930-х років. Як і у випадку Чарлза Ліндберґа, який свого часу перелетів Атлантику, підбурений великим грошовим призом, перед цим заплативши пасажирам на борту. Спонсори цієї нагороди сподівалися спонукати розвиток космічної торгівлі. Для фінансування премії, її організатор Пітер Діамандіс заручився підтримкою Ансарі – заможної родини, яка перебралася до Сполучених Штатів під час іранської революції. На початку дев’яностих Ануше Ансарі, на той час співробітниця «MCI», переконала свого чоловіка і дівера створити нову компанію під назвою «Telecom Technologies Inc.», яка б постачала програмне забезпечення для управління зростанням цифрових мереж. Час для цього був сприятливий, і їхню фірму на піку інтернетної бульбашки придбав конкурент, віддавши за неї 1,2 мільярда доларів, завдяки чому родина стала занадто заможною. Придбавши страховий поліс, наданий «X Prize» у 2002 році, через два роки Ануше стала першою іранкою в космосі, коли заплатила заявлені 20 мільйонів доларів за те, щоб провести вісім днів на Міжнародній космічній станції.

«Space Ship One» сконструював Берт Рутан – легендарний інженер, якому довірили будівництво одного з найновітніших літаків в історії. Він був дивакуватим, одержимим надміцними і надлегкими матеріалами, виробленими зі сплетених карбонових волокон, новатором у