Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

- Назар, з усіх боків нас гризуть, взялись не на жарт правоохоронці, - жалівся Марк. - Знаю, що все у нас  має чисто бути, та завжди є шанс, що десь недогледіли. Ясю зможеш сюди привезти?

- Ні, Марк, і це навіть не привід для дискусії. Що хочеш про неї думай, та не відпущу. Віддалено все що треба зробить, але на більше – не розраховуй, - хотів би промовчати, та не стало сили. – Вона задовго для тебе і брата іграшкою була. Собі можеш це інакше пояснювати, та я своїх поглядів не зміню. Тепер не дозволю гратися нею. Фірма твоя – тобі і розрулювати, все чесно.

Не сподобались йому мої слова, розлютився, та нічого не відповів, просто підвівся і сумку по столу ближче до мене пнув. Взяв, відкрив, перерахував пачки, чим ще більше люті викликав. Ну і бісись собі, наші дороги скоро далеко розійдуться, сподіваюсь. Звідти одразу на квартиру одну заскочив – там вже «кукли» підготовлені були. Не знаю, чи знадобляться, бо буду все по ситуації дивитись. Поки навіть точних настанов не маємо, лише місце та день, деталі пізніше надійдуть. Повернувся додому, тепер маємо і «лимон» зелених і фальшивки, але Ярі лиш справжні поки засвітив.

Напередодні зустрічі настрій у обох був геть не веселий. Вона нервувала як все пройде, я за те ще більше переймався, бо брати її з собою не планував. От тільки як не намагався знесилити і потиху вранці вшитись – всі плани мої зламала. Стомились обоє, да так, що ледь сам не проспав – насилу на світанку свої оченята докупки зібрав. Будильник її тихо вимкнув, не знав лиш що на другому телефоні ще один поставила. Поки у вітальні тихо речі насував – дзвоник почув і одразу Яра на порозі з’явилась разом з ультиматумом - або разом, або ніяк інакше. Мене б другий варіант цілком влаштував, та зчепились і галасували весь ранок, а закінчилось все для мене сумно - таки сіла в авто поруч. Дорогою не спала, може підозрювала що в лісі автівку разом з нею кину – хто знає? Шантажист поки деталей не надіслав, тому в першу чергу в мій офіс заїхали. Поки Яра з подивом довкола себе роззиралась, я у хлопців зовнішній диск з документами забрав. Доповіли, що геть усе перетрусили, нічого цікавого не знайшли. Невже я так помилявся, невже братець геть чистий став? Ще раз сам після зустрічі все перегляну, муляє мені, що все так прозоро. Поки вільний час був аби де вештатись не хотілось і поїхали з Ярою до квартири, в якій ніхто не жив, лиш підживали час від часу за потреби – такий собі сховок в центрі міста, іноді стає у пригоді то мені, то колегам. Якщо на мить і замріявся, що від нудьги засне, а я втечу, то даремно – хвостиком за мною ходила. Зазвичай, на таке не жаліюся, але сьогодні б краще на самоті трохи побув. Нарешті, в обід прилетів лист – гроші мають бути на місці о двадцятій, вкласти під брезент, що давно скам’янілі решки будматеріалів вкривають. Гарне місце, гарний час, сонце вже сідає, сутінки на порозі. Ще раз повним надії поглядом на Яру глянув – марні сподівання, разом поїдемо, не в рукопашну ж від неї відбиватися. Ясно, читає мене як книгу, зараза люба. Декілька моїх хлопців вже по периметру розсілися, Денис за квартал до нас приєднався, чим потішив Ярославу, мабуть таки думала, що я його прибив за провалену місію. Не карати ж його довіку. Може і сам би все прогледів, якби на тій вечері поруч був, або ж приліг поруч, пригостившись тим самим і тоді точно капець.  Поки вона до нього щебетала, а він не знав, як на то реагувати, підрулили до паркану старого заводу. До призначеного часу десять хвилин – якраз щоб неспішно віднести і повернутись. Після того як сумку полишу, все що маю зробити – поїхати геть. Фото цифрове, окрім усних гарантій утриматись від розповсюдження нічого іншого не варто чекати. Шансів на виграш менше ніж у казино, та зроблю все як сказано.

- Яра, тихо сидите тут вдвох з Денисом і без суперечок. Я туди і назад, ясно? – заглянув їй у очі перелякані, впевнився, що мене почула і вийшов.

Всю дорогу сюди думав, як краще вчинити: фальшиві нести чи справжні? Якби моє було рішення – «кукли» поклав би, але взяв з багажника і поніс справжні, бо Яра мені може і багато пробачити зможе, та не це, якщо фото піде гуляти мережею. Неспішно заброшкою прогулявся, до потрібного місця підійшов. Стоїть купа бетону задубілого біля стіни, брезентом подірявленим накинута. Підхопив один кут, сумку туди вкинув і назад пішов. Хлопцям, які неподалік були, знак подав – гроші справжні, чатували б однаково і ті і інші, та все ж мав повідомити. Як сів в машину, Яра так у мене вчепилась, наче боялась що розчинюсь в повітрі.

- Все добре, я тут, - намагався її заспокоїти і не посміхатись як щасливий ідіот. – Зараз трохи від’їдемо і почекаємо, що далі буде. Тільки без вибриків! Робитимеш як скажу! – гримнув я і розуміючи, що це аж ніяк мені не допоможе, приречено видихнув і запитав. – Добре?

- Добре, ніяких ризиків тобі не додаватиму, обіцяю, - погодилась Яра, а я дозволив собі в це повірити.

Перепаркувались за два квартили, не встигли ще засумувати, як хлопці повідомили – є рух всередині будівлі. От тільки відео в сутінках якістю не тішило. Три пари очей впились в ті кадри напіврозмиті, спочатку на камері рух здаля лиш помітили, а потім граційну ходу каракатиці.

- Невже це Ворона? – видихнула Яра.

Не міг із нею не погодитись – точно Іванна тулить. Вдягнута не в своє фірмове лахміття, геть все тільце в темний костюм запаковане, навіть шапку до самих брів натягнула. Ледь не вмер зо сміху, та Яра довго тішитись відеотрансляцією мені не дозволила – вискочила з машини і до заводу рушила. Наздогнали її з Денисом у два кроки, та далі вже втрьох пішли. Який сенс? Все одно не втримаю в автівці. Та й не боятись же невістки коротколапої, що зараз в секретного агента грається. Дійшли до місця схову одночасно їз нею. Тільки її лапа до брезенту потягнулась, як Яра їй всю малину спортила.