Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця, Ірина Кузьменко"

— Отрута мотулу, — спокійно промовив чоловік.

— Як ви можете бути таким… спокійним? — поглянувши на чоловіка, вигукнула Мирослава.

— Вона не смертельна для мене, — відповів Дем і, поглянувши на Міру, всміхнувся.

— Ти чого либишся? — нервово промовила Мирослава й штовхнула його в плече.

Дем’ян зойкнув і стиснув вуста.

— Ох, пробач! — відразу відреагувала Мирослава й погладила Дема по щоці.

— Так набагато краще, — підморгнув Дем і поцілував її долоню.

Міраз мовчки стояв позаду й, не втримавшись, голосно зітхнув та відвернувся.

— Отруту краще вивести, щоб вона не дібралася до серця, — сказав чоловік.

Мирослава, насупившись, знову штовхнула Дем’яна в плече.

— Не смертельна для тебе? Підіймайся негайно! Хочеться інколи тріснути тебе чимось важким.

Міраз допоміг Дему піднятися. Помітивши насуплений вираз обличчя Дем’яна, Міра важко зітхнула й, показавши йому вказівний палець, додала:

— Й не смій заперечувати мені! Я відвезу тебе до Крістофера. Де він?

— У мене вдома.

— Чудово! — кивнула й, поглянувши на Міраза, додала: — Допоможи, будь ласка, цього пораненого самодура довести до автівки.

Міраз хмикнув і поглянув на Дем’яна, не стримав усмішки й прошепотів: 

— А вона з характером.

— Мовчи, — закотивши очі, промовив Дем’ян.