Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

це дозвіл Дорі залишитися, поки її справу не розглянуть далі. Він написав дуже сердитий лист Роджеру і був роздратований, коли той відповів, що справа поза його компетенцією, і він боявся, що все, що він скаже, не матиме ніякого ефекту. Роджер не здивувався, коли через два чи три дні йому зателефонував з Льюїса головний констебль. Було близько дев’ятої вечора, і він якраз закінчував роботу в відомстві. Головний констебль був давнім другом сім'ї. Він сказав Роджеру, що було вирішено вивезти Дору, подалі від будь-яких військових об'єктів у місце, котре незабаром призначить відповідна влада.

- Я боюся, що ваш батько створить проблему, - підсумував він. - Коли він сердиться, він стає дуже гострим.

- Я знаю, який він, - посміхнувся Роджер.

- Я так розумію, ви все одно приїдете у ці краї наступного тижня.

- Авжеж.

- Цікаво, чи не могли б ви пересунути це. Не могли б ви приїхати завтра?

- Я міг би, але я не зовсім розумію навіщо.

- Ну, я думаю, ви могли би змусити вашого батька зрозуміти підстави. Останнім часом нам доводиться терпіти багато критики. Було б нудно, якби ваш батько поставив запитання в Палаті або написав в «Таймс».

- Тільки цих двох речей ви, хлопці, боїтеся, - захихотів Роджер. - Добре, я приїду завтра. Хоча, зауважте, я майже впевнений, що з панною Фрідберг все в порядку. Мої рідні знають її вже кілька років, і її батько був убитий нацистами. Але я згоден з вами, так буде краще про всяк випадок.

Він поклав трубку і замислився. Дора справила на нього враження, як мила, чесна дівчина, і було немислимо, щоб вона була замішана в шпигунстві. Якщо гуни вийшли на слід таємного аеродрому, це навряд чи могло статися через неї; у неї не було можливості ні одержати, ні передати інформацію. Але, звичайно, якщо влада хотіла її перемістити, вони були в межах своїх прав. Він знову посміхнувся, подумавши про явне небажання головного констебля зв'язуватися з його батьком. Генерал був впертою людиною. Він займав різні почесні посади в графстві і як великий землевласник і суддя був схильний думати, що його слово було законом; як військовий він був чимось на зразок солдафона і, коли йому перечили, міг зірватися в несамовитий гнів. Роджер мав думку, що і його матері теж не дуже сподобається нехтування її бажаннями; якою б м'якою і лагідною вона не була, вона теж звикла чинити по-своєму.

Роджер натиснув на дзвінок, і увійшов Ноббі. У цей момент пролунав залп зенітного вогню.

- Джерріз сьогодні трохи зайняті, сер, - сказав Ноббі.

- Це дійсно здається досить шумним. Я просто йду до пані Фостер. Останнім часом вона схильна трохи нервувати, і я можу провести там ніч.

- Дуже добре, сер.

Ноббі допоміг йому надіти пальто, і він надів свою залізну каску.

- Тепер ви можете йти, Ноббі.

- Так точно, сер. Якщо немає заперечень, я просто сходжу і подивлюся, як поживають моя стара і діти.

- Звичайно. З ними все гаразд?

- Так, сер ... коли в останній раз чув про них. Минулої ночі на нашій вулиці вибухнула бомба, і всі вікна вилетіли.

- Трохи прохолодно, чи ні? Як ви гадаєте, дуже безпечно залишати їх там?

- Цілком, сер, вночі вони відправляються в сховище на Хорсферрі Роуд. Їм там добре і затишно.

- Ви чортів дурень, що не відправили їх у Грейвні.

- Я починаю думати, що ви маєте рацію, сер. Але моя стара і чути про це не хоче. Розлучити мене з моїми дітьми? - каже вона. Ні в якому разі. Я б хотів, щоб ви поговорили з нею, сер. З того часу як ви дали мені цю роботу, вона дуже високої думки про вас.

- Я провідаю її через день або два. Я спробую переконати її.

Роджер пройшовся до будинку Джейн і зайшов, відімкнувши своїм ключем. Вона грала на піаніно.

- Я думаю, ви знаєте, що там пекельний наліт, - сказав він з посмішкою, відчиняючи двері вітальні.

Його слова супроводжувалися черговим вибухом зенітного вогню. Роджеру здалося, що літаки були прямо над головою.

- Я зізнаюся, я підозрювала це, - відповіла вона, продовжуючи грати вальс Шопена.

Роджер налив собі віскі з содовою. Гра Джейн була кращою, ніж ви могли б очікувати, і він слухав її з задоволенням.

- Ви взяли не ту ноту, любонька.

- Я зробила це навмисно.

Раптово вона зупинилася і повернулася на табуреті. Він побачив, що її обличчя під обурливим макіяжем було змарнілим, а очі змученими.

- Я більше не можу в’язати; я спускаю кожну другу петлю. Марно заперечувати це, Роджере, я просто до смерті налякана.

- Тоді чому, в біса, ви не виїжджаєте з Лондона? Нічому тримати вас тут, коли Іена немає. Їдьте додому. Там ви будете у безпеці.

Вона кинула на нього обурений погляд.

- Мені поїхати з Лондона? Та я нізащо в світі не пропустила б хвилювання.

Почувся глухий стукіт, і будинок злегка затремтів, подібно до тремтіння, яке проходить через корабель, коли по ньому вдаряє велика хвиля. Недалеко впала бомба.

- Знищіть їх, - гнівно гримнула Джейн.

- Ви виглядаєте жахливо втомленою, люба.

- Я не дуже добре спала останні кілька ночей, - відповіла вона з виправдувальною посмішкою. - Скажу вам найчеснішу правду, я була страшенно налякана.

- Чому ж, заради бога, ви не йдете спати в сховище?

Вона пирхнула.

- Я не дозволю старому Гітлеру вигнати мене з дому. Я не дам йому такого задоволення.

- Я думаю, що є ймовірність, що він про це не почує.

Якраз у цей момент пролунав оглушливий вибух, і всі вікна в кімнаті були розбиті.

Джейн пронизливо заверещала, і Роджер інстинктивно підскочив і обійняв її.

- Все гаразд, люба. Великої шкоди не завдано. Вона впала по сусідству.

- О, мені страшно, мені страшно - скиглила вона.

- Спускайтесь у підвал. Де покоївки?

- Я відправила їх у сховище. Вони пішли ще до початку нальоту.

Стався приголомшливий шум стрільби і знову вибух падаючої бомби. Будинок затремтів і заторохтів, як чашка чаю на блюдці, яке тримає тремтяча рука, деренчить і трясеться, і з тріском, покриваючи їх пилом та сміттям, частина стелі впала вниз. Вони вискочили звідти. Світло згасло.

-