Читати книгу - "Заповіти"

Я відчувала таке благоговіння, що насилу могла говорити.

— Вона померла? — прошепотіла я з важким серцем.

— Зовсім ні. Вона щаслива й здорова.

— То де вона? — спромоглася затинаючись спитати я.

— В Ардуа-холі, з нами. Вона воліє стати Тіткою, тож зараз поповнила ряди Претенденток.

— О, — промовила я.

Сходило світло, відчинялися двері.

— Не всі дівчата створені для шлюбу, — провадила далі Тітка Лідія. — Для декого це просто марнування потенціалу. Дівчина чи жінка може виконати Божий план в інший спосіб. Маленька пташечка розповіла мені, що ти можеш бути із цим згодна.

Хто їй розповів? Зілла? Вона відчувала, наскільки страшенно я нещаслива.

— Так, — погодилася я.

Можливо, це була відповідь на мої давні молитви до Тітки Лідії, яку я нарешті отримала, хоча й не так, як сподівалася.

— Бека відчула поклик до вищого служіння. Якщо ти теж маєш таке покликання, ще є час про нього розповісти.

— Але як я… Я не знаю, як…

— Не можна, аби хтось бачив, як я прямо пропоную такий розвиток подій, — сказала вона. — Це суперечитиме первинному батьківському праву влаштувати шлюб своєї дочки. Покликання може перевершити право батька, але ти перша мусиш звернутися до нас. Підозрюю, Тітка Есті буде рада тебе вислухати. Якщо поклик виявиться достатньо сильним, ти знайдеш спосіб зв’язатися з нею.

— А як же Командор Джадд? — полохливо спитала я.

Він був такий могутній: якщо я втечу з весілля, він, звісно ж, розлютиться.

— О, в Командора Джадда завжди чимало варіантів, — відповіла Тітка Лідія з виразом обличчя, якого я не зрозуміла.

Наступним завданням було знайти шлях до Тітки Есті. Я не могла прямо заявити про свій намір — Пола спинила б мене. Замкнула б у моїй кімнаті, накачала пігулками. Вона була одержима цим шлюбом. Я говорю про одержимість свідомо: заради нього вона ризикувала власною душею. Хоча згодом я дізналася, що її душа вже палала пекельним полум’ям.

На наступний день після візиту Тітки Лідії я прийшла до Поли з проханням. Хотіла поговорити з Тіткою Лорною про свою весільну сукню — було вже дві примірки, і знову щось перешивали. Я хотіла, щоб у цей особливий день усе було досконало, так я сказала. Й усміхнулася. Мені здавалося, що сукня схожа на абажур, але за планом я мала здаватися радісною і вдоволеною.

Пола гостро глянула на мене. Сумніваюся, що вона повірила моїй усмішці. Та навіть якщо я прикидалася, їй було на руку, поки вона й далі отримувала, що хотіла.

— Мене тішить, що ти цим цікавишся, — сухо зауважила вона. — Добре, що Тітка Лідія тебе відвідала.

Звісно ж, вона про це чула, хоча й не знала, про що йшлося насправді.

Але не варто запрошувати до нас Тітку Лорну, так вона сказала. Це незручно, і я мала б про це знати — треба замовляти їжу, займатися квітами; Пола просто не може марнувати час на цей візит.

— Тітка Лорна зараз удома в Шунаміт, — мовила я.

Знала про це від Зілли: Шунаміт теж скоро мала вийти заміж. Пола відповіла, що в такому разі наш Хранитель може мене відвезти. Я відчула, як закалатало серце, частково з полегшенням, частково від страху: тепер доведеться здійснювати свій ризикований план.

Звідки Марфи знали, хто де? Їм не дозволяли мати Компумови, отримувати листи вони не могли. Певно, дізнавалися від інших Марф, хоча, можливо, й від самих Тіток, і від деяких Дружин. Тітки, Марфи, Дружини: попри те, що вони часто були заздрісні й прикрі, могли навіть ненавидіти одна одну, новини мандрували між ними, наче невидимим павутинням.

Пола викликала нашого водія-Хранителя й проінструктувала його. Я так і думала, що вона буде рада випхати мене з дому: моє нещастя, певно, мало кислий запах і дратувало її. Шунаміт казала, що до теплого молока дівчат, які мають скоро стати до шлюбу, додають таблетки щастя, але до мого ніхто нічого не клав.

Я сіла на заднє сидіння автомобіля, поки наш Хранитель тримав для мене дверцята. Глибоко вдихнула, відчуваючи наполовину жах, наполовину приємне збудження. Що, як моя спроба всіх обдурити провалиться? А що, як вона виявиться вдалою? В будь-якому разі я прямувала до чогось невідомого.

Я справді поговорила з Тіткою Лорною, яка справді була вдома у Шунаміт. Шунаміт сказала, що дуже рада мене бачити, а коли ми будемо одружені, зможемо постійно відвідувати одна одну! Вона поспіхом провела мене досередини, аби я побачила її весільну сукню й почула все про чоловіка, якого вона скоро матиме: Шунаміт хихочучи прошепотіла, що він схожий на коропа, зі скошеним підборіддям та виряченими очима, але має середній ранг серед Командорів.

«Хіба це не захопливо?!» — озвалася я. Помилувалася сукнею, що була, як я сказала Шунаміт, значно моднішою за мою. Вона засміялася і зауважила, що, за чутками, я виходжу практично за Бога, мій новий чоловік — така важлива персона… Хіба ж мені не пощастило? Я опустила очі долі й сказала, що сукня в неї все одно краща. Вона цим потішилася і проторохтіла, що певна: ми обидві пройдемо цю частину із сексом без метушні. Слідуватимемо вказівкам Тітки Ліз, думатимемо про впорядкування квітів у вазі, й усе швидко скінчиться, а тоді, можливо, народимо справжніх діточок, самі, без Служниць. Вона спитала, чи не хочу я вівсяного печива, і відправила по нього Марфу. Я скуштувала одне, хоч і не була голодна.

Сказала, що довше лишитися не можу, бо ж удома стільки роботи… Але чи не можна мені зустрітися з Тіткою Лорною? Вона виявилася в одній із кімнат через коридор, сліпала над своїми записами. Я попросила її додати щось до моєї сукні — білий бантик чи оборку, не пам’ятаю. Попрощалася із Шунаміт, подякувала за печиво і ще раз сказала, що в неї дуже мила сукня. Вийшла з головного входу, радісно махаючи рукою на прощання, як чемна дівчинка, і пішла до автомобіля.

Після того, ледь стримуючи калатання серця, спитала нашого водія, чи не проти він зупинитися біля моєї старої школи, бо я хочу подякувати своїй колишній учительці, Тітці Есті, за все, чого вона мене навчила.

Хранитель притримував для мене задні дверцята. Він із підозрою насупився.

— Я не отримував таких указівок.

Я усміхнулася, сподіваючись, що вийде чарівно. Обличчя здавалося жорстким, наче було вкрите клеєм, що швидко тверднув.

— Немає жодної загрози, — мовила я. — Дружина Командора Кайла не буде проти. Тітка Есті ж Тітка! Її робота — дбати про мене!

— Ну, не знаю… — невпевнено протягнув він.

Я