Читати книгу - "Руфін і Прісцілла, Леся Українка"

Жерці

Та що се за наруга! Ми не підем

додому, поки їм кінець не буде.

Матрона

(показує кудись вдалечінь)

Та онде ж імператор! Що б спитати?

Чого ж уводити?

Покликач

Божистий цезар

зволив розважити тепер цю справу.

Вояки

Великий імператор хай живе!

Не милуй ворогів своїх і Риму!

Покликач

Божистий цезар затвердив вигнання

і Кая Люція, а для Руфіна

і для Прісціллн - страта через меч.

Патрицій, матрона і більшість значних плещуть.

Вояки і частина люду

Хвала тобі, наш цезар-імператор!

Покликач

Сенат і римський люд постановили,

щоб виконать сей вирок необорно.

Крізь гомін і аплодисменти народу пробивається і дедалі все дужчає голосний і врочистий спів християн засуджених, на нього озиваються ридання та екстатичні поклики християн з публіки.

Вояки

Нехай живе наш цезар-імператор!

Християни

Святим блаженство! Слава в вишніх богу!

Робота над текстом драми тривала і в чистовому автографі. Так, у дії II закреслено частину репліки Руфіна після слів «прошепотів до свого «друга» Крусти»:

пройдисвіта відомого: «Сьогодні

я пом’яну свою покійну жінку

і наловлю кількадесят «святих»,

щоб згодом їх відправити на той світ -

все ж веселіше буде їй, небіжці!»

У дії III викреслена частина сцени у в’язниці:

Раптом одчиняються двері і невелика, але тісна громадка людей вривається в них, стримувана зусиллями сторожі.

Амрітіс

(єгиптянка-рабиня )

Та де ж вони? Як темно! Боже! Боже!

1-й вартовий

Не товптесь! Я казав вам: по черзі,

не всі гуртом! Гей, вижену назад!

Чоловік

(середнього віку, з одежі досить заможний)

Не гнівайся, добродію!

(Нишком, кладучи щось в руку вартовому.)

Я завтра ще принесу.

2-й вартовий

(підслухавши)

Він завтра тут не буде.

Чоловік

То, може, пощастить, що ти тут будеш.

(Дає дарунок і другому вартовому.)

2-й вартовий

(до 1-го)

Замкнім їх тут, самі ходім.

1-й вартовий

А звісно,

нам треба стерегти дверей.

(До гурту одвідувачів.)

Ми прийдем

незабаром, то щоб усі балачки

тоді скінчились враз і - мах додому!

Чоловік

Авжеж, добродію, авжеж, не як!

Двері за вартовими зачиняються, від того стає знов темніше. Одвідачі стоять який час при дверях, не важачись поступити.

Прісцілла

(стиха озивається)

Се ти, Амрітіс?

Амрітіс

(та жінка, що увійшла першою)

Тут я, тут я, пані!

(Кидається на голос Прісцілли і припадає до її ніг.)

Стара жінка з-поміж одвідувачів

(до сусідки)

Дивись! І в темряві свята пізнала!

Сусідка

(теж стара)

Почула духом.

Закреслено також кілька діалогів з дії V, які уповільнювали розвиток сюжету. Після слів:

1-й табулярій

Я того не розібрав!

Вони й самі, либонь, того не тямлять...

далі йшов текст:

Римлянин в далматиці

Ти не знаєш,

хто та чорнява, молоденька? Якось

я не почув, як викликали ймення.

Клієнт заклопотано поглядає по сусідах.

Багатий плебей

Я знаю, то Негріна, в неї батько

багатий крамар, пурпуром торгує,

така неслава! А родина чесна...

Молодий римлянин

(дивиться вдалечінь, прижмуривши очі)

Гарненька.

Ремісник

(що сидить коло клієнта)

В християн вона не зветься

Негріною, для них вона Рената.

Клієнт

А ти ж се звідки знаєш?

Ремісник

(ніяково)

Та... не знаю... так якось... чув.

В цій же дії після слів:

Старий

...лиш над хоробами він має силу.

далі йшов текст:

Хлопець

Втім, Ескулап найдужчий!

Старий

Ну, хто знає...

Я сам раз перевірив. В нас невістка

була заслабла раптом на падучку,

ми й лікарів скликали, і жерців

від Ескулапа...

Хлопець

Хто ж поміг?

Старий

Ніхто.

Та жінка десь назнала ворожбита

з тих християн...

Хлопець

Ну й що?

Старий

Прийшов він, руку

поклав на голову невістці нашій

і так в очах рукою зняв хоробу.

Стара жінка

Так від руки самої й помоглося?

Старий

Ні, він ще тричі богом заклинав.

Стара

Яким?

Старий

Та християнським же, звичайно!

У цій же дії після слів:

Клієнт

(скрикнув)

Прісцілла варвара поцілувала!

далі йшов текст:

Римлянин в далматиці

Її, не бійсь, не відштовхнув.

Клієнт

Іще б пак!

Мене аж завидки беруть…

Римлянин в далматиці

Ти хочеш

туди до їх! Ну, що ж, я поможу.

(Голосніше, немов виказуючи на клієнта.)

Сей чоловік...

Клієнт

(з жахом)

Патроне! що за жарти?

Римлянин в далматиці регоче.

Після слів:

Голоси

Народові й сенатові хвала!

далі йшло:

Клієнт

(до римлянина в далматиці, свого патрона)

Яка се шкода, що вони обоє

почеснішого стану. От би добре,

коли б і їх віддано до театру!

Патрон

В твоєї героїні добрий голос,