Читати книгу - "Атарінья"

родичу, що ти в мені розбурхав. Але гаразд… Вибору нема – я йду вперед.

- Це слова Нолде, - мовив Ельронд, - істинної Нолде, як любив говорити мій аtarinya.

Починаємо?

Нерданель кивнула. Артаніс та Анайре тут таки підвелися з кріселок і обережно взяли

артефакт, тримаючи його на витягнених руках. Потім вони обрядили Нерданель, застебнули на ній річ, що колись була пектораллю, весь час виспівуючи замовляння.

Потім Анайре замовкла, а голос Артаніс переплівся з голосами Фіндарато та

Ельронда. Сріблястий голос сина Арафінве вився срібною доріжкою, пронизуючи

глибини духу, позосталі два голоси обпліталися довкола нього. Нерданель почула як

скрикнув Ант, скрикнув від жаху і захвату – і срібне сяйво огорнуло її…

Це гора Танікветіль… Це вона… Ось і палац Великого Манве, володаря вітрів…

Майдан, заповнений веселими Ельдар… Світло сяє, переливається срібними хвилями, відсвічує золотом… Це світло двох дерев – Лауреліни та Тельперіону. Давно згасле

світло.

Вона, Нерданель, йде крізь натовп поруч зі святково вбраним батьком Магтаном, та

іншими родичами. Так, як йшла тоді… Чи це тоді є тепер… Не зрозуміти.

- Дивіться, Ельдар – Феанаро… Князь Феанаро…

70

Нерданель обертається… То він таки прийшов… Прийшов самотою, не взявши ні синів, ні родичів, ні супроводу. Вбраний в чорний оксамит – як завжди вбирався віднедавна, волосся вільно спадає на випростану спину. Ні прикрас, ні зачіски… Засланець…

- О, як зле, - мовить батько Магтан, - цей Ельда знову зіпсує настрій і собі і оточуючим.

Ходімо, доню, він не вартий твого погляду.

- Князю Феанаро, - від високих тронів господарів свята чути ніжний голос Варди

Елентарі, - чому ти сам? Де твій батько, Великий Князь Фінве?

- Мій батько, - вимовляє Феанаро з деякою зловтіхою, - сказав, що доки над його

старшим сином тяжіє присуд вигнанця, і йому невільно вступати до Тіріону, доти він

вважатиме себе позбавленим влади і не з’явиться перед своїм народом.

- Що ж, таким є його вибір, - почувся тихий, але владний голос Манве Сулімо, - однак, де ж всі інші Нолдор Першого Дому?

- Ви наказали, Вишній Манве, явитися тільки мені, - холоднокровно відповідає

Феанаро, - але не всьому Міnya Nosse25.

- Ми не наказували тобі, князю Феанаро, - знову заговорила Елентарі, - але ми бажаємо

примирення між Нолдор. Тут твої брати, з якими ти маєш жити у мирі та згоді.

Принаймні – вони цього бажають від серця.

Звісна річ, бажають… Вона, Нерданель, знає це – до неї приходила Анайре. Разом з

Нолофінве, вони бажали якось закінчити недобру справу миром. Брат Феанаро був

незвично схвильованим. «Я теж багато у чому винен, - мовив Нолофінве, - я занадто

прислухався до слів Вали Мелькора… Можливо, саме ця особа розсварила мене з братом.

Я ладен все вибачити Феанаро, і хочу, щоб і він пробачив мене…»

Тоді, в тому житті, брати таки примирились на цьому святі – он Нолофінве вже підходить

до Вишніх і вклоняється їм… І одразу ж після примирення згасло світло Двох Дерев.

Отже – діяти потрібно негайно.

Нерданель виймає руку з-під батькового ліктя і йде до Феанаро.

- Стій! – різко говорить коваль, - не смій навіть розмовляти з ним… опісля всього.

Тоді вона зупинилась… Не підійшла.

- Стій! Нерданель!

Феанаро озирається… І Нерданель раптово бачить, як теплішають його очі, як лице

сповнюється ніжністю…

- Нерданель! – голос у батька Магтана таки нівроку. На них починають озиратись.

Завтра у Тіріоні був би новий привід для пліток, якби…

Вони стоять одне проти одного – він у чорному, вона в багряному…

- Ми вдвох, - говорить він, - неначе стяг дому Феанаро…

- Ми вдвох… - повторює вона.

- Нерданель, я був неправим… Я скривдив тебе…

А це щось новеньке. Вибачень від Вогняного Духа вона не чула ніколи.

- Мені без тебе зле, мій Ясний Вогонь… - говорить Феанаро, - моє білченя… Руде, та

ще й пухнасте…

- Мені без вас теж зле… Без тебе і Сімох… І без Тьєлпе…

- Нерданель, ти поїдеш зі мною до Форменосу? Сьогодні ж?

- Примирися з братом, - шепоче Нерданель, - зле тримати на родичів серце…

- О, цей Нолофінве, він… - починає Феанаро, але раптом посміхається, - власне – я і

сам хотів…

Він раптом йде до тронів, на яких сидить божественна пара, йде, не випускаючи руки

Нерданель. Нолофінве та Арафінве, котрі стоять тут таки, здивовано дивляться на них

обох.

25

Міnya Nosse – Перший Дім

71

- Я вже пообіцяв примиритись з братом і не міняю свого слова. – мовить Нолофінве, - Я

пробачив тобі, Куруфінве, те, що ти загрожував мені зброєю, і не