Читати книгу - "Темний шлях, Анні Кос"

А тим часом поза стінами почався хаос. Дим і гар висіли в нерухомому після грози повітрі, застилаючи очі, забиваючи легені. З усіх боків летіли іскри й боляче жалили навіть крізь одяг. Бій перекинувся на вулиці, захисники Вітахольма розсипалися, ховаючись за кожним виступом, за кутом, опираючись з розпачем загнаних звірів. Однак незабаром у лучників закінчилися стріли, у хід пішли мечі, кинджали, списи, і все, що могло підвернутися під руку. Тепер результат сутички не викликав сумнівів, кочівники повільно, але вірно, стискали кільце, зганяючи залишки хольдингів до найвищої точки міста — до палацу конунга.

— Туди! — коротко наказав Талгат, прямуючи до височини.

Незабаром, однак, йому довелося стримати коня: рватися вперед, тупцюючи своїх же людей, було безглуздо. Зрозуміло, ті розступалися, пропускаючи пана вперед, але на вулицях стало занадто тісно та небезпечно через уламки та будинки, охоплені вогнем. Поступово пробираючись вгору, хан все більше переконувався у правильності своїх висновків: рядові воїни вже давно склали б зброю, а ці б'ються на смерть, мабуть, їм є кого захищати.

— Скільки хольдингів залишилося? — він вимогливо обернувся до одного з командирів-нойонів, які очолювали атаку.

— Не більше пів сотні.

— Зігнати в одну купу. Дівча, якщо жива, поки не чіпати.

Коли кінь виніс Талгата на площу перед палацом, бій майже скінчився.

Білі сходи були залиті кров'ю, скрізь валялися вбиті: як хольдинги, так і кочівники. На майданчику перед входом відчайдушно огризалася купка поранених воїнів, десятка чотири, а то й менше. Талгат миттю оглянув ворогів, відзначаючи знайомі обличчя. Старий Лонхат, хлопчики, що супроводжували Йорунн. Темноволосий був поранений, вся рука і груди в крові, той, що світліше, натужно кашляв і ледь тримався на ногах, мабуть, наковтався диму.

Свиснув влучно кинутий спис, зменшивши кількість хольдингів ще на одного. Хтось кинувся вперед і сповз на плити, отримавши удар у бік. Ще одного висмикнули зі стіни соратників арканом і потягли по землі. А потім хан побачив тонку дівочу фігурку з мечем у руці. Ось вона замахнулася на чергового нападника. Повільно замахнулася, надто повільно.

Випад, поворот, підсікання, косий удар. Дівчина хиталася від утоми, але стояла на ногах. Нападник відступив на півкроку, а потім люто кинувся вперед, пірнув під меч і вивернув дівчині руку. Зброя жалібно брязнула об плити, Йорунн заричала, немов звір, і, вивернувшись змією, кинулася вбік, але впала від потужного поштовху в спину і покотилися по землі, намертво зчепившись із супротивником.

Пролунали радісні улюлюкання, до противників підскочили ще троє чоловіків. Дівчину перекинули в пилюку, притиснули до вимазаної кров'ю бруківки. Один із кочівників перехопив її зап'ястя і завів їх за голову, інший зірвав з неї пояс і задер сорочку з курткою до самих грудей, потім притиснув її ноги. Йорунн закричала — дико, відчайдушно, мов спіймана тварина. Спробувала вирватися, але чужі жадібні руки наполегливо пройшлися її тілом, обмацали груди, опустилися до краю штанів і потягли тканину донизу.

— Геть від неї, покидьки! Не смійте! 

Талгат обернувся вчасно, щоб побачити, як світловолосого хлопця, який це крикнув, вдарили тупим кінцем списа спершу у живіт, а коли юнак впав на коліна, ще й в голову. Решту хольдингів встигли зв'язати та знезброїти, тож опиратися було нема кому.

— Заберіть цих бовдурів, — наказав хан коротко, даючи знак вартовому.

І, знову глянувши на Йорунн, розіп’яту на землі, клацнув пальцями. Його особистий охоронець мовчки рушив вперед. Зліз з коня, свиснув дико, ніби підіймав звіра на полюванні. Ті троє, що тримали Йорунн за руки й ноги, злякано підвели голови, помітили хана та відсахнулися. Охоронець підійшов до четвертого, який щойно встиг розпустити зав’язки на власних штанях і саме збирався перейти до справи, смикнув його за волосся, розмахнувся і щосили хльоснув по обличчю відкритою долонею. Недоумок покотився по землі під регіт натовпу.

Йорунн схлипнула і згорнулася на землі в клубок, наче немовля. Охоронець різким жестом підняв її на ноги, недбало поправив її одяг, буквально штовхнув до рук вартових. Зап’ястя полонянки одразу зв'язали жорсткою мотузкою, на шию накинули ослаблений зашморг, за який потягли геть. Талгат провів її задумливим поглядом, потім відвернувся, оглядаючи свої нові володіння.

Тут, на вершині, дим від пожеж був не такий щільний, і сонце, що вибралося з чорної завіси, не здавалося кривавим. Ранковий туман розтанув без сліду, оголивши ніжно-зелені трави пагорбів. Плавними хвилями вигинався степ, сяючи смарагдовим блиском під нестерпно-синім небом. Його степ.

Під ноги хана впав зірваний з даху прапор конунгів.

Вітахольм програв.