Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Ні, святий Миколай. Ти, головне, не пристрели мене, Горобчику.

Пауза, а потім ще тихіше:

— А де… чудовисько?

— Сказало, що ти занадто кістлява, а отже, не смачна і пішло геть. Йому більше товстенькі дівчата подобаються.

— Кістлява?! — дверцята бусика відчинилися ривком, випускаючи назовні розсерджену дівчину. — Ти сказав: «кістлява»?! — Сашка взялася в боки і поперла на мене, метаючи очима блискавиці.

Поки я давився сміхом, щосили намагаючись зберегти на обличчі незворушність, Саша схопила мене за руку і поклала собі на стегно.

— Ну, де я кістлява? Я струнка! Зрозумів? А там де треба — м’яка.

Стегно округлістю не вражало, але й таз, буду чесним, не промацувався. Гладко, пружно. Приємне відчуття. Вже й забув, як це відчуватиме тепло дівочого тіла. Так що і не помітив, як долоня сама ковзнула вгору по талії, а потім за спину та вниз.

— Це все через те, що я погано харчувалася останнім часом, — уже не так наполегливо закінчила Сашка.

— Ти найкраща, — погодився я, продовжуючи мануальні дослідження. Тепер уже двома руками. Дистрофіком вона точно не була, і думки мої почали пересуватися в іншу площину. Подумаєш, якісь монстри поряд блукають. Зачекають...

Ммм, як добре. Хвилину тому я почував себе повністю виснаженою ганчіркою, а зараз буквально кожна клітина наповнюється енергією і силою. Ще трохи і я піду в'язати вузлами цих утильників та сміттярів. Навіть рана на нозі перестала нити. Значить, ось так її уміння працює? Прикольно. Дуже корисний навик.

— Це чудовисько просто нічого не тямить у жіночій красі, — бурмочу перше, що спадає на думку. — Я тебе точно з'їв би…

Зупиняти процес лікування немає найменшого бажання, і я продовжую притискати до себе Сашку, а долоні тим часом опиняються на найпружнішій частині дівочого тіла.

— Дурень… — вивернулася з обіймів дівчина, але відразу вибачилася за різкість. — Знаєш, як я злякалася?

— Чув… — погоджуюсь. — Всі патрони вистріляла?

— Мабуть, — кивнула вона. — Він сам перестав стріляти. Може, зламався? — Простягла пістолет.

Випхнув магазин. Очікуємо порожній. Відразу змінив на повний. Потім сховав у інвентар. Добре було б, при нагоді, роздобути для Сашки щось більш підходяще. Глок-17 гарний, але дуже затратний для ролі сигнального. Вистрілювати кожного разу по дев’ятнадцять патронів, так ніяких запасів не настарчишся.

— Ти так і не відповів, — нагадала Сашко. — Куди поділося чудовисько?

— Загалом їх було два...

На відміну від більшості чоловіків, кожна жінка віртуозно володіє методами допиту. Тому, щоб звести кількість уточнюючих питань до мінімуму, я одразу почав розповідати максимально докладно.

— Те, що бусика потрошило, я майже поламав. І тут приперлося друге. Разів у п'ять більше. Думав, що капут... У нього найменша гайка була більша за мій кулак. Але… ти не повіриш… Друге чудовисько не стало нападати. Воно схопило в оберемок першого і просто пішло геть.

— І повернулося…

— Що?

Дівчина зблідла, очі стали як блюдця, а погляд буквально прикипів до чогось, у мене за спиною.

Озирнувся і теж завмер… Метрах за сто від нас височів давній утильник. Ну, чи його точна копія. Збагнути не можу, як ця багатотонна махіна змогла нечутно підібратися так близько. Адже від її кроків земля має тремтіти. Мабуть, був надто поглинений процесом зцілення.

Втікати? А сенс? Один крок монстра більший, ніж десяток наших. Наздожене вмить. Сховатися? Я сам бачив, що сміттяр може зробити з кабіною мікроавтобуса. А цей взагалі порве метал легше, ніж я папір. Але ж не здаватися без бою.

Пересуваюсь так, щоб Сашка опинилася за спиною, і дістаю бластер. Аби тільки зарядів вистачило.

Вже взяв колінний шарнір потвори на приціл, коли відчув легкий поштовх у спину.

— Не заважай! Цю залізяку не так просто знищити. А маю мало зарядів.

— Стривай, Леоне. Ти тільки не смійся… — дівчина говорила невпевнено. — Але мені здається, що вона не збирається нападати. І взагалі, налаштована не вороже.

— З чого ти вирішила?

— Не знаю… — знизала плечима Сашко. — Відчуваю.

Хотів було грубо пройтися з приводу жіночої чутливості, але в цей момент Утильник зробив крок назад. Повернувся до нас спиною і ступив ще раз. Потім зупинився і знову повернувся до нас передом.

— І що то за танці? — пробурчав я.

— Мені здається… — як і раніше, невпевнено відповіла дівчина, — що воно нас кудись кличе.

— Навіть так?

Потер підборіддя, сховав бластер, глянув на нерухомого Утильника, що завмер непорушно, і голосно крикнув:

— Гей, чудовисько незаморське! Тобі чого від нас треба?