Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ще цікавіше. Може, й справді вислухати? Я теж у щирість цієї лялечки не надто вірив. Ось тільки не місце тут і не час для задушевних розмов. І як бути? Зарубати новгородця без розмов, а потім мучитися сумнівами? Погано. Відпустити з миром — і мучитися ще більше? Трясця… Що пнем по сові, що совою об пень.
— Боярине… — озвався Сергій, дивлячись просто в очі. — За те, що моїх людей від полону врятував — низький уклін. І борг за мною великий. Тож, якщо стратити вирішив, не тягни. У будь-яку мить свеї помітять втечу і шукати втікачів будуть. Навіщо обом пропадати? А якщо не впевнений, то забираймося звідси. Будемо в безпеці — продовжимо. Присягаю, не втечу.
«Увага. Вам запропоновано репутаційне завдання-вибір «Стратити купця чи відпустити». Не помиліться із вибором. Від цього залежить подальше ставлення до вас деяких ігрових фракцій та персонажів»
Ого! Нічого собі! Купець — а ти хто взагалі?
— Розумна пропозиція, — кивнув я, намагаючись надати обличчю вираз байдужості. — Та тільки справи в мене є незавершені. Тут. Тож пошук безпечного місця відкладається. В кращому випадку.
— Тоді бери мене з собою! — пожвавішав новгородець. — Подивишся у справі, може і віри моїм словам більше стане?
«Увага! Персонаж Сергій Калита, купець новгородський хоче приєднатися до вашого загону. Прийняти? Так/Ні?"
Ну, гаразд. Давай подивимося, що в тебе «всередині»?
Трах-тибидох-трах-трах...
Ні, що у купця першої гільдії торгівля на максимумі і лідерство — це зрозуміло. І харизма цілком на рівні. Але звідки й навіщо такі позамежні статі в силі, спритності та володінні зброєю? Це ж не купець, а натуральний супермен. Таких цифр я ще не бачив. А рівень, рівень... «85»! То ж скільки досвіду треба підняти? Мільярд? Ой, леле… А я тут самовпевнено шабелькою помахати надумав. Стратити лиходія... Та він голими руками десяток таких в силосну масу перетворить, утрамбує і не спітніє. З моїх соратників найкрутіший перс — Мамай. Але й той лише 62-го рівня. О-хо-хо... Вік живи, вік вчися, а все одно дурнем помреш.
— Ходімо, отамане... — торкнувся ліктя Сергій. — Чуєш? Свєї загули, як джмелі. Отямився, отже, вартовий.
— Так. Затримуватись не варто. Але спершу переодягнися.
Використовуючи можливості групового інвентарю, перекинув купцеві комплект форми шведського пікінера. Списа, щоправда, не було. Натомість був зайвий «кошкодер» та звичайний пістоль.
— Дякую… — оцінив новгородець жест, беручи зброю. — Клянуся ім'ям матері та Паном Великим Новгородом, ти не пошкодуєш.
Поживемо побачимо. Вголос не сказав, навіщо даремно кривдити. Але примара Агнешки, як я побачив дівчину вперше, коли де ла Бусенор виніс її на руках із намету Сабудай-мурзи, все ж не зник, а продовжував незримо витати між нами, не дозволяючи встановити повної довіри. Цю дивну таємницю ще треба було розгадати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.