Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

родинами, які мешкали якраз на південь від Пітсбурга і чиї будинки були оточені двадцятьма п’ятьма бурильними майданчиками. Те, чого вони зазнали в 2009 і 2010 роках, було по-справжньому жахливо. Обидві родини стали свідками, як домашні тварини падали замертво через два або три дні після того, як напилися води з калюж на вулиці. Коли в одній сім’ї в собаки — чистокровного боксера — народилося п’ятнадцятеро щенят, увесь виводок з’явився на світ або зовсім без шерсті, або з пролисинами. Семеро народилися мертвими, решта восьмеро померло упродовж дня. Абсолютно здоровий скакун тієї ж сім’ї почав страждати на «гостру анорексію, слабкість, швидку втрату ваги й легке порушення координації». Упродовж тижня кінь «не міг сп’ястися на ноги», тож невдовзі його довелося усипити. «Показники крові й клінічні дослідження виявили гостру печінкову недостатність, спричинену токсичністю, — напишуть у звіті науковці. — [Сімейний] ветеринар підозрював отруєння важкими металами». На жаль, ніхто не зробив аналіз на токсичні речовини, щоб це з’ясувати.

Їхні сусіди також потерпали від постійних проблем зі здоров’ям; проблем, які не обмежувалися лише домашніми тваринами. Підліток з того будинку (ідентифікований у дослідженні як будинок В) страждав на тривалі напади втоми, ангіни, марення і настільки сильні болі в животі, що його лікували морфієм. Так, морфієм. Коли педіатр, який лікував хлопчика, довідався про передчасну смерть чотириногих тварин по сусідству, це змусило його замислитися. Зробивши тринадцятирічному Девіду тест на токсичні речовини, він з’ясував, що причина захворювання полягає в отруєнні миш’яком. «Пропустивши один навчальний рік, — напишуть Вамберг і Освальд у своєму дослідженні, — він поступово одужує».

Поточні токсикологічні дослідження й аналізи сечі обох родин виявили вплив хімічного бензолу, який, очевидно, був у повітрі навколо їхніх осель. Члени обох родин й надалі страждали на втому, головний біль, кровотечу з носа, висипи, нудоту, блювоту, діарею, а також проблеми з нюхом та слухом. Девід, якому минуло чотирнадцять, за даними дослідження, «мав проблеми з диханням» і «знову був змушений залишити школу». Водночас бурові роботи в цьому районі не припинилися і навіть не уповільнилися. Агов, у пошуку американської енергетичної незалежності, можливо, кільком із нас доведеться взяти удар на себе — покласти на вівтар своїх тварин, покласти на вівтар своїх восьмикласників.

Проведене в листопаді 2010 року дослідження джерел і колодязів, з яких обидві родини брали воду, показало очікувані результати. Вода в них була насичена етиленгліколем, пропиленгліколем, етанолом, бутанолом і пропанолом, також відомі як набір хімічних добавок, які використовуються для гідророзривів. Виявилося, що в обшивці розташованого неподалік підземного резервуару стічних вод з’явилися неочікувані тріщини й розриви, які дозволили усім цим жахливим хімічним речовинам просочитися в найближчі джерела й колодязі, а потім у кровоносну систему людини.

Чесно кажучи, ніхто — і менше за все бурильники — не хотіли, щоб це сталося. Або зробили це спеціально. І це використовувалося як публічне виправдання, що наводилося у десятках і сотнях схожих проколів одночасно. Людині властиво помилятися. «Якщо задіяні люди, — сказав король гідророзривів, Обрі Макклендон власною персоною, — матимуть місце нещасні випадки. Авіакатастрофи, автокатастрофи. Не без цього. У нас буде один випадок або два». Гаразд, це точно заспокоює у разі одного інциденту або двох. Але саме кількість неймовірних подій — в однієї жительки Пенсільванії в переддень нового 2008 року вибухнув колодязь — безумовно натякала на грандіозність нерозсудливої безвідповідальності галузі. Неефективні у випадку стічних вод ізоляційні матеріали дозволили обіговій воді просочитися на пасовиська й водойми. Рідини для гідророзривів крапали зі старих труб і виливалися з резервуарів через несправні клапани. Водії вантажівок мчали з бурових майданчиків, не закриваючи впускні клапани, розбризкуючи вкрай отруйну воду по всіх дорогах, якими вони їхали, миля за милею.

Одна з найбільш драматичних і безглуздих аварій сталася на буровому майданчику, що належав «Чесапік», в парафії Каддо на північному сході штату Луїзіана. Від початку громадяни, що жили поблизу, скаржилися на звичні, пов’язані з діяльністю роботи «Чесапік» в парафії Каддо, речі: прожектори на бурових майданчиках, які часто світили всю ніч, безупинні колони вантажівок, які возили воду до свердловин і назад.

Але потім, у другій половині дня 28 квітня 2009 року, жителі південної частини парафії, поблизу містечка Спрінг-Рідж, помітили на пасовиську приблизно у 150 футах від бурового майданчика «Чесапік» корів, які дуже сильно мучилися. Деякі тварини вже померли; про інших розповідали, що в них «йшла ротом піна», «сходив кров’ю язик» і «вони ревіли». Поза сумнівом, це була агонія, і милістю було те, що мучилися вони недовго. Загалом, упродовж кількох годин померло сімнадцять корів. Мабуть, сталося це через те, що вони напилися води з калюж на пасовищі — як вони завжди то робили. З цілком зрозумілих причин кілька місцевих жителів, коли побачили, що сталося, дуже розлютилися. Один із них зателефонував в департамент якості довкілля Луїзіани, поліцію штату, місцевий офіс шерифа і Міністерство національної безпеки.

Тим часом хлопці з «Чесапік» і їхній місцевий підрядник «Шлюмберже» не надали цьому значення. Вони справді не знали, що відбувається, сказали вони того дня. Але нічого й не зробили. Коли вперше почули, що корови покотом лежать мертві, подзвонили в головний офіс, а після цього почали брати зразки поверхневих вод. Подзвонили власнику великої рогатої худоби й запропонували, що може йому слід обгородити злощасні калюжі, щоб він більше не втрачав худобу. Викликали додаткових працівників «Чесапік», щоб «оцінити ситуацію» і запросили найнятого ними екологічного консультанта, щоб взяти більше зразків води для внутрішнього дослідження. Вони не подзвонили в офіс шерифа, як того вимагав закон. Тому трохи здивувалися появі помічників шерифа в костюмах хімічного захисту і взяли на себе відповідальність. Було близько дев’ятої вечора, коли вони нарешті подзвонили на гарячу лінію Департаменту якості довкілля і повідомили про «можливий викид» небезпечної рідини. Місцеві жителі не вважали його «можливим». Двоє стверджували, що бачили викиди у повітря жовтувато-зеленої речовини над буровим майданчиком. Начебто пахло антифризом. Але Отіс Рендл, місцевий керівник Департаменту якості довкілля Луїзіани, який наступного дня перевіряв ґрунтові води поблизу, стверджував, що не бачив ані жовтого, ані зеленого. «Те, на що ми наткнулися сьогодні, було молочно-білого кольору», — розповів він журналістам місцевого видання «Шевепорт таймс». Якби ж хоч хтось нагодився з палітрою!

За даними «Таймс», через понад двадцять чотири години з моменту викиду «Чесапік» і «Шлюмберже» все ще стверджували, що в них немає жодних доказів хімічного викиду з бурового майданчика. «Ніхто не зізнається в скоєному», — сказав Рендл.

Новини про інцидент в парафії Каддо, певно, мали б дістатися до