Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

Макклендону належало безліч розкидних по всіх усюдах заміських маєтків, добиратися до яких потрібно було літаком: шестисотмільйонний будинок в Міннесоті, на озері, на якому мама Обрі відпочивала влітку, відколи була маленькою дівчинкою; десятимільйонний будинок на озері Мічиган, прямісінько в гирлі ріки Каламзу; відновлений двадцятимільйонний маєток на восьми акрах найдорожчого анклаву Бермудських островів, неподалік Майкла Блумберга, Росса Перо і Сільвіо «Бунга-бунга»32 Берлусконі. На острівному маєтку був розкішний головний будинок і три додаткові котеджі, спроєктовані й розміщені, за словами будівельника Обрі, відповідно до «класичної бермудської архітектури, з місцевих матеріалів і щоб залишити максимально відкритими легендарні краєвиди». З нагоди однієї щасливої події літак «Чесапік» відвіз, щоб насолодитися сонцем, піском і легендарними краєвидами, дев’ятьох подружок місіс Макклендон. Відповідно до трудового договору Обрі, «Чесапік» оплатила цей рахунок, хоча Обрі нікуди не літав.

Загалом Обрі, незважаючи на публічні хмари, що збиралися над гідравлічним розривом пластів, жилося добре. Нова хвиля запитань й уваги медіа набігла після відчутного сейсмічного поштовху неподалік Міжнародного аеропорту Далласа «Форт-Верт» поблизу бурового майданчика «Чесапік». Землетруси там почалися всього через кілька тижнів після того, як «Чесапік» почала закачувати на ділянці відпрацьовані розривні води, а тоді дивним чином припинилися, коли «Чесапік» закрила свердловину. Обрі не бачив потреби сюсюкатися з людьми щодо цієї справи; компанія зробила різку заяву з цього питання: «У кожному штаті, де ми працюємо, ми ізолюємо й безпечно утилізуємо усю солону воду, отриману в процесі буріння». І не зважайте на цей гуркіт вдалині.

Типовий процес буріння й введення в експлуатацію свердловини «Чесапіком» на сланцевих родовищах в Пенсільванії, Західній Вірджинії, Техасі або прямо вдома, в Оклахомі, в першому десятилітті ХХІ століття був результатом двох технологічних інновацій — горизонтального буріння й гідравлічного розриву пласта. Ось як це відбувається: заходить перша команда, яка зрізає, вирубує, зносить бульдозером усі дерева й рослинність, потім трамбує землю навкруги, щоб створити рівний майданчик для бурової платформи і всіх необхідних доріг та меліоративних зон. Самоскидами привозяться тонни каменю і гравію для створення бурового майданчика. Потім привозять і збирають бурову установку, й команда пробурює у глибину приблизно шість або вісім тисяч футів каміння, значно нижче рівня ґрунтових вод, де зачекалися найбагатші сланцеві поклади.

Після чого вістря бурового свердла в нижній частині свердловини за допомогою потужного якоря повертається приблизно на дев’яносто градусів, так що отвір свердловини може пробурюватися крізь каміння, горизонтально, на милю або навіть довше. Це наділяє одну горизонтальну свердловину зоною продуктивності площею з видобутку нафти й газу завбільшки у п’ять тисяч футів — тобто зоною продуктивності у п’ятдесят, сто або навіть п’ятсот разів більшою за звичайну вертикальну свердловину. А бурильник може обрати кілька різних напрямків розширення свердловини, таким чином роблячи продуктивну зону ще більшою. Або трохи повернути бур, щоб дістатися до перспективних гірських пластів, на які вказують підземні тривимірні технології візуалізації. З метою безпеки свердловина по всій довжині закута в труби з вуглецевої сталі й залита цементом, щоб захистити близькі до поверхні ґрунтові води від забруднення. Бо ніхто не хоче, щоб вміст цих труб потрапив у нашу питну воду.

Після чого техніки протягують через свердловину вниз до бажаної глибини перфораційні гармати й випускають заряд, досить потужний для того, щоб відкрити нові тріщини в щойно пробуреній обсадній трубі і прадавньому камінні навкруг неї. Після підриву через ствол свердловини закачується розривна вода. Цей коктейль з води, піску, хімічних реактивів, з домішками гелю, піни і, можливо, навіть бобової пасти змішується і збивається на поверхні, а потім закачується під тиском понад дев’ять тисяч фунтів на квадратний дюйм, що приблизно в тридцять разів потужніше за тиск, необхідний, щоб водою з пожежного рукава дострелити до тридцятого поверху будинку. Досить потужний, щоб розірвати якнайбільше мікротріщин у міцному і щільному сланці й випустити на волю всю ту нафту й газ, до яких раніше було неможливо дістатися. Цей останній крок повторюється знову й знову (підрив і закачування, промивка й далі спочатку) по всій довжині горизонтальної свердловини. Процес може тривати загалом чотири або п’ять тижнів, а коштує це приблизно втричі дешевше за звичайну вертикальну свердловину. Але після виконання всіх робіт, коли всі благодатні нові виходи для нафти й газу пробиваються й належним чином відкриваються, свердловина починає працювати, і працює довго. Але після цього лишається вода.

На початку це розривна вода, хімічно забруднений коктейль на водній основі, який бурильники на кшталт «Чесапік» гатять мільйонами барелів в підземні надра, щоб розхитати доступні газові родовища. Щойно свердловина починає продукувати гідрокарбонати, на поверхню також повертаються мільйони барелів води. Це називається обіговою водою, вона забруднена усіма ж тими компонентами, що й розривна вода, плюс додаткові сольові відкладення і те, що подеколи називається природним радіоактивним матеріалом, часто знане під абревіатурою (я не жартую!) NORM. Ура! Принаймні назва всім знайома. Більша частина цієї обігової води є абсолютно новою для поверхні, адже вона покоїлася глибоко в надрах землі упродовж віків. Ця «видобута» вода вп’ятеро солоніша за морську і може містити хімічні речовини, радій-266, радон-222, уран-238 і сиру нафту. Частина обігової води зберігається в резервуарах і переробляється з метою використання в наступних операціях з видобутку; частина просочується крізь тріщини в цементних свердловинах досить глибоко під землю, що теоретично унеможливлює забруднення водоносних горизонтів. Частина перевозиться на інше місце для утилізації або в резервуари для зберігання.

Однак це не зовсім безвитокова система (та невже?) і різні води подеколи можуть витекти крізь пальці бурильників. Під час перевірки вод і ґрунтів поблизу місць гідророзриву пластів часто виявляють небажану кількість небезпечних хімічних елементів і радіоактивних матеріалів. І це аж ніяк не на користь промисловому процесу, що швидко набирає обертів, навіть якщо говорити про це абстрактно. Але природна особливість американського газонафтовидобувного бізнесу в тому, що сучасні операції з гідророзриву часто ведуться доволі близько до житла і пасовиськ, що підвищує шанси впливу на людей і тварин будь-яких небезпечних вод, помилок у поводженні з якими можуть припуститися бурильники.

У дослідженні під назвою «Влив газового буріння на здоров’я людей і тварин» ветеринар Мішель Бамбергер і професор молекулярної медицини Роберт Освальд задокументували, що сталося з двома сусідськими