Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Цифровий, або Brevis est 📚 - Українською

Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цифровий, або Brevis est" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 101
Перейти на сторінку:
не уявлялося.

— Я нічого не бачу.

— А це не галюцинація, щоб отак просто являтися! Вмикай силу уяви, вмикай зорову пам’ять. Не вдається — намалюй спершу на папері. Намалюй екран, який тобі потрібно, запам’ятай. Потренуйся. Потім заплющуй очі, бери мишу і вперед.

Арсен знову заплющив очі. Уявив собі дві цеглини, на лівій нерозбірливий штамп цегельні, на правій — довгий напис фломастером: «Вимкнути розпізнавання правди?»

Він ворухнув рукою із затиснутою в ній мишею. Спрацювали одночасно рухова й зорова пам’ять: перед заплющеними очима метнувся курсор. Ковзнув по лівій цеглині. Та освітилася й одразу ж згасла. Освітилася права. Арсен натис вказівним пальцем на кнопку миші, почувся явний клац, напис змінився. «Ввімкнути розпізнавання правди?»

Арсен розплющив очі. Максим поставив перед ним склянку з водою та чашку чаю.

— Вийшло?

Арсен випив воду до дна. Перевів дух. Максим, наспівуючи під носа щось попсове, розвалився в кріслі, закинувши ноги в кросівках на стіл. Підняв пульт, один за одним почав умикати монітори на стінах: запрацював той, що транслював картинку супермаркету, і той, що стояв коло Інтернет-клубу, і коло переходу метро, і ще якийсь — з’явився офіс, де горбилися за столами однакові сірі люди. Три камери стояли над трьома банкоматами: на одному екрані йшли віддалеки перехожі, на іншому жінка тицяла пальцями в кнопки, набираючи код, на третьому стояв, переминаючись, підозрілий хлопець у линялій футболці та кепці, насунутій майже на кінчик носа.

— Отже, маніпуляція людиною, — сказав Максим. — Маля маніпулює мамою, воно знає, що хоче на ручки й заради необхідного результату потрібно плакати якнайголосніше. Подружжя маніпулює одне одним. У хід ідуть лестощі, компліменти, ревнощі, залякування. Коханці жонглюють одне одним, як хочуть — кожне боїться бути кинутим. Лікар маніпулює пацієнтом, бажаючи прив’язати його до себе, одержати гроші за необов’язкові послуги… Сигнал «неправда» тобі вже надійшов?

— Ні.

— Отож-бо й воно. Проте маніпулювання в повсякденному житті — броунівський рух, хмарка комарів, яку звіює вітер. Кожне дбає про свою маленьку мету, вектори то додаються, то гасять один одного, і нічого не відбувається. Інша річ, якщо група людей, досить розумних і енергійних, береться за маніпуляцію всерйоз. Тоді ми бачимо явні зміни: наприклад, хтось одержує велику владу. Цьому хтосеві, скажімо, я б і «Запорожець» іржавий не довірив, ба ні, мільйони маленьких воль склались у вектор, що погасив усі інші, і поставленої мети досягнуто. Інший хтось заробляє мільйони на продажу, приміром, пасток для тарганів. За цим стоїть довга робота: треба цих тарганів вивести, розплодити, скрізь розселити, довести їхню шкідливість, улаштувати сто смертельних випадків через хворобу, яку розносять таргани, і, нарешті, запропонувати рішення: тарганячу самохідну гільйотинку. Розумієш, про що я?

— Приблизно, — в Арсена починала паморочитися голова.

— Добре. Ми бачимо неозброєним оком, що журналіст маніпулює читачем, блоґер — френдами, телеведучий — глядачем. Однак їхній арсенал обмежений: вони зачіпають емоційно, роблячи тебе вразливим, а тоді впорскують інформацію, котра сама по собі може бути правдивою, нейтральною, помилковою, якою завгодно. Вони заздалегідь передбачають твою реакцію і заражають тебе свідомо. А може, вони самі інфіковані, емоційно напружені чи заінтриговані, і передають тобі інформацію, як грипозний хворий передає тобі свій грип при кашлі або чханні. Нічого, що я говорю труїзмами?

— Нічого, — Арсен покалатав ложечкою чай у чашці. — Максиме, мені… погано. Я зараз вирубаюсь.

Максим уважно на нього подивився.

— А нехай тобі грець, — сказав тихо і якось жалібно. — Я тебе все-таки переоцінив. Ти так хоробро тримався, що я… — він махнув рукою. — A-а, що ж… Іди собі, йди й не потикайся мені на очі, Земля велика…

Він ще раз гірко хитнув круглою головою і взяв зі стола телефон.

— Викликаю тобі таксі. Водієві заплатять перерахунком. Котися під три чорти.

* * *

«Вигідна пропозиція від нашого банку». «Неправда».

«Революція у світі сантехніки». «Неправда».

Це не був голос, що лунає всередині. Це було відчуття. Тепло, холодно, кисло, солодко. Правда або неправда. Відчуття. Поза символами й словами. Врешті-решт Арсен замружився й перестав дивитися на рекламні щити та розтяжки.

Водій поїхав, не взявши ні копійки. Арсен постояв коло під’їзду. Подивився на годинник; щойно минула шоста. Вечір.

Він зайшов у під’їзд, приглядаючись до деталей. Інший відтінок дерматину на чужих дверях, інша форма дзвінка можуть означати, що ти тут більше не живеш — це чужа реальність, а ти тут бур’ян, тимчасовий файл, який видалять при найближчому перезавантаженні. Оця чорнильна пляма на стіні ліфта — вона тут раніше була чи ні?!

Замки на його дверях були ригельні. Він намацав у кишені ключа. Потім подзвонив. Почався відлік секунд: десять, дев’ять, вісім… Нічого не відбувалося. Знову: десять, дев’ять, вісім…

— Чого ти дзвониш? — голос у мами був незадоволений. — У тебе ж є ключ!

Вона відімкнула двері й одразу вислизнула у вітальню, де на журнальному столику стояв ноутбук. Вона сіла схилившись, довгі пасма звісилися їй на лоба; крізь щілину незачинених дверей Арсен бачив, як вона бігає пальцями по клавіатурі, і лице в неї натхненно-заклопотане.

— Мамо, ти в блоґах?

— Ох, не заважай, будь ласка.

— Що ти робиш?

— Треба підняти в топ «Яндексу»… Слухай, ну не стій над душею! Я закінчу — тоді розповім.

Арсен пройшов на кухню і взяв газету, першу-ліпшу, що лежала на столі. Прочитав невідривно дві великі замітки, але тільки двічі почув сигнал «неправда». Проти очікування, журналісти не брешуть? Арсен узявся перечитувати й незабаром зрозумів, що статті виткані з фраз, які окремо не є неправдою, вони взагалі не містять інформації. А загалом… Цікаво, чи можна в настройках цієї функції змінювати масштаб? Оцінювати не фразу, а текст цілком?

Він знайшов у аптечці цитрамон, проковтнув, запивши водою з пляшки, і тільки тоді побачив, що не зняв вуличних туфель. Зараз мама як побачить, ото лаятиметься…

Ні, не лаятиметься. Вона вже бачила, що він у брудних туфлях у кімнаті, проте не надала

1 ... 53 54 55 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифровий, або Brevis est», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цифровий, або Brevis est"