Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Чому? Стати королевою — далеко не найгірша доля.

— Тому що ніщо не завадить вашій королеві стати простою рабинею.

— Ви дивна жінка, леді Яніна, — задумливо промовив король. — Ще жодна жінка не сміла так зі мною розмовляти, навіть якщо не знала, хто перед нею. Тепер я розумію, чому Альберт ховав вас.

— Він не ховав, — глухо відповіла я.

Король здивовано глянув на мене.

Ми якраз дійшли до так званої їдальні, тож слуга, що очікував нас, широко відчинив двері та з допомогою жестів запросив нас увійти.

Їдальня виявилася невеликою, у ніжних абрикосових тонах з чудовою текстильною обробкою. У такій їдальні так і хочеться насолодитися ароматною філіжанкою кави з плиткою гіркого шоколаду. Невеликий стіл з легкою вечерею справді був накритий на дві персони, тож після того, як ми сіли й слуги за знаком короля покинули приміщення, ми продовжили розмову:

— То що ви, леді Яніна, говорили з приводу того, що Альберт вас не ховав?

— Це правда, Ваша Величність, він не ховав мене через те, що йому самому постійно доводиться мене шукати.

— Ось як? І чому ж? — хитро примружившись, запитав Його Величність.

— Складно сказати, — знизала я плечима. — Можливо тому, що герцог не намагався просто домовитися зі мною.

— А це можливо?

А король-то більш прозорливий за герцога.

— Все залежить від того, які пункти будуть включені до договору.

— У вас є якісь конкретні вимоги? — король напружився.

— Так, — спокійно зауважила я. — Можливо, вони здадуться вам дивними, але, повірте, вони абсолютно не ускладнять справу. Адже ви розумієте, що дивні не означає неправильні.

— Ви дивуєте мене дедалі більше. Мені хотілося б познайомитись з вами ближче, леді Яніна.

Я задумалася, що ця фраза у світлі місцевого етикету вищого суспільства могла б означати.

Дуже не хотілося виявитися черговою фавориткою короля. Мені потрібна свобода та спокій, а не вінценосне тіло з усіма наслідками. Як друг і партнер з бізнесу, король цікавий, але не більше.

Перервав мої міркування герцог Сандр, який оголосив, що можна приступати до укладання договору.

І понеслося.

Ми з герцогом сапалися як собаки буквально за кожним пунктом договору. Король ніяк не міг зрозуміти, чому Альберт був категорично проти мого права абсолютно вільного вибору одягу та способу переміщення. Не менше короля дивували мої звірства щодо необхідності дотримання реверансів та інших норм етикету. Звістка про те, що в мене, крім мене всієї такої унікальної, є ще їздовий кіт, який їсть тільки за столом і чудово грає в карти, призвело короля до ступору та абсолютного нерозуміння, що з цим робити.

Зрештою, вирішили надати Басу статус священної тварини та накласти на нього зобов'язання з моєї охорони.

Моя ж рішучість щодо бажання відстояти свободу вибору особистого життя шокувала як короля, так і герцога.

У договорі я намагалася максимально обговорити все, що можна й не можна. Так мені спокійніше.

Коли папери нарешті були підготовлені та навіть підписані вінценосною особою, король під час передачі мені пера випадково торкнувся моєї руки.

Звичайно це призвело до несанкціонованої передачі йому порції сили та, як наслідок, розуміння можливості подальших подібних витоків надбання корони.

— Я не дозволю розбазарювання королівської власності! — обурився король на моє зауваження, що, може, ну його. — Яна, як тільки народ зрозуміє, що силу можна отримати через простий дотик, станеться катастрофа. Люди повинні вірити, що ти даєш силу через благословення, а не через хапання тебе голими руками. Ти вийти нікуди не зможеш!

Вагомий аргумент. Не дуже мені хочеться, щоб на вулиці мене хапали, за що зловлять.

— І ми не подумали про прислугу, — додав король, — адже вона змушена буде торкатися Джерела.

Я завила:

— Не треба мені жодної прислуги! Одягнутися я й сама можу.

— А зачіски? А модистки? — добив мене Альберт. — Не можна сподіватися на те, що тільки маги відчувають силу, що йде від тебе. Ти знаєш, як ти дієш на простих людей?

— Вони не відчувають сили, це точно. Але коли я бігала по селах, то зцілювала дотиком.

— А якщо така людина буде поруч із тобою постійно? — не вгавав Альберт.

Я задумалась.

Старший граф Форнскі згадував, що я їм з Марі подарувала другу молодість.

— Дурдом! — Не витримала я та несподівано для самої себе розревілася. Мабуть, далася взнаки напруга останніх днів. Та що там днів — тижнів. — Мене правда замкнути простіше.

— Ем, — розгублено промимрив Його Величність. — Альберте, заспокой її якось.

— Я не знаю як, — не менш розсіяно відповів герцог. —Зазвичай я доводжу жінок до такого стану, а не виводжу з нього.

Я ревіла, а присутні чекали, коли закінчу. Чекали досить дивно: сиділи та дивилися на мене, грізно зсунувши брови.