Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Наревівшись, я заспокоїлася й видала:

— І чого сидимо, вже вигадали рішення?

Король вкотре відкрив рота, а Альберт втомлено прикрив очі.

— Альберте, я чогось не розумію, — замислено продовжив Його Величність, після того, як зміг нарешті повернути щелепу на місце. — Хто вона?

— Джерело, — як ні в чому не бувало знизав плечима герцог. Відкривати мою іншомирність він не поспішав.

Цікаво чому?

— Так, все з вами ясно, — я вирішила не давати королю можливості повторити питання.

Якщо Альберт чомусь приховує від нього істину, я маю спочатку з'ясувати чому. Для цього вдам ніби підіграю йому.

— Все доводиться робити самій, — зітхнула я, беручи черговий аркуш паперу. — Введемо максимально закриту уніформу та зобов'яжемо всю прислугу носити рукавички.

— Згоден, — кивнув король.

— І тобі теж, — хмикнув герцог.

— Що значить і мені?

— І ти зобов'язуєшся одягати рукавички, — герцог уважно мене оглянув, — вище за ліктя. З храму без рукавичок не вийдеш, взагалі нікуди без рукавичок не вийдеш, навіть зі спальні.

Наступила чергова словесна сутичка з Альбертом, з якої я, на жаль, вийшла далеко не переможницею.

Коли багатостраждальний договір був, нарешті, підписаний, пішов другий раунд.

Король із герцогом стверджували, що як тільки договір потрапить до королівської канцелярії, усім магам стане відомо, що Джерело — я. Тому необхідно все підготувати до цієї знаменної події. А саме храм, челядь, охорону, систему торгівлі Силою.

Чоловіки збиралися зайнятися цим самостійно, але я послала їх з їхнім рішенням у земне індіанське житло. Це мій законний вважав, що я в бізнесі нічого не тямлю, а я кожний договір, який підписувала, від першої до останньої букви читала. Та взагалі жодного підпису просто так не ставила.

В результаті чергових суперечок ми вирішили не будувати храм, а переробити під нього невеликий особняк, який дуже давно стояв на продажі.

Проблема продажу цього будинку була в тому, що за нього заломили чималу суму, оскільки він розташовувався неподалік палацу, але сам при цьому був дрібнуватий для того, щоб його захотів купити якийсь багатенький Буратіно.

Для мене ж це був ідеальний варіант, особливо з огляду на те, що навколо самого будинку був шикарний парк із могутніми соснами та дубами. Буде де Басу розім'ятися, бо зовсім скоро жиром запливе.

Питання охорони Альберт повністю заграбастав собі, на помсту я йому навіть поткнутися не дала в систему торгівлі благословенням. Саме так ми позначили продаж сили, джерелом якої я була.

Коли дійшло до розв'язання питання про обслуговий персонал, Його Величність солодко задрімав у кріслі. Мені самій страшенно хотілося спати, бо за вікном вже почало сіріти. Наближався світанок.

— Є ще одне питання, — стомлено сказав Альберт, прослідкувавши за моїм поглядом за вікно, — яке нам необхідно вирішити сьогодні.

— Варто закінчити з одним, як відразу з'являється наступне, — в тон йому відповіла я.

— Приблизно через місяць після початку розбудови особняка під храм стане помітно, що це не просто будівля. Тоді підуть перші чутки, але боюся, що маги дізнаються, що храм призначений Джерелу, ще раніше. Вони й зараз дуже активні.

— Говори прямо, — стомлено махнула я Альберту.

— Тобі не можна залишатись у графа, це небезпечно.

— Ти це вже казав п'ять днів тому.

— І повторюю знову.

— Альберте, ти так і не полишив бажання замкнути мене?

Я розуміла, що він не може змиритися зі втратою Джерела, але сенс у всій цій розмові, якщо він не може піти проти волі короля? Міг би — пішов би на самому початку. Значить, просто біситься та намагається урвати хоч щось.

— Я турбуюся про твою безпеку.

— Нісенітниця! — несподівано для себе скрикнула я. — На Землі мені доводилося мати справу з акулами гірше за тебе, тож я чудово бачу, коли мене збираються використовувати.

Альберт здивовано підняв брови, потім різко ступив до мене:

— Твій світ вбиває, — зло прошипів він, хапаючи мене за плече. — Твоя впертість звідти, але вона занапастить тебе.

— Помиляєшся, — не менше зло прошипіла я. Бач, руки він тут розпускає. — Мій світ спокушає, перевіряє, відчуває. Тому в тому, що приховано за тілесною оболонкою, я спец.

— І що ж приховано за моєю тілесною оболонкою? — зло посміхнувся Альберт.

— Жадібність, — я подалася вперед і зазирнула йому в очі. — Не грошова, ні. Ти як твій клинок. Ось тільки, на відміну від нього, тебе нема кому контролювати.

Герцог, все ще тримаючи мене за плечі, навис наді мною й пихкав як паротяг. Я ж з викликом дивилася на нього.

Ну, давай же, спробуй, доведи, що я не права!

— Альберте, якщо ти її зараз не поцілуєш, це зроблю я.