Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Ми разом обернулися на голос.

Король, як і раніше, сидів, ліниво розвалившись у кріслі, та солодко позіхав.

— Ми все закінчили чи ще щось лишилося? — солодким голосом продовжив він.

— Є ще одна справа, але міледі вперта як осел, — відповів герцог, відпускаючи мене.

— Його Світлість вважає, що я обрала небезпечне місце свого перебування, — з глузуванням продовжила я.

Заразом відійшла від Альберта на безпечну відстань.

— Згоден, — задумливо промимрив король, — молодший граф Форнскі досить вітряна особа.

— Чи не про мою честь ви дбаєте? — пирхнула я. — Так з цього приводу можете бути спокійні. Ертран і так уже кидається від мене, як від вогню. Хто ж знав, що він такий зніжений.

Альберт пирснув, а король глянув на мене так, ніби затіяв якусь гидоту.

— Думаю, Альберт має рацію, — сказав він, схрестивши руки на грудях і продовжуючи пильно вдивлятися в мене. — Треба щось вигадати.

— Значить, все-таки замкнути? — тепер уже я схрестила руки на грудях.

Чоловіки змовницьки переглянулися.

Другий поверх не завада, завада безглузда сукня.

— Яна? — насторожився Альберт.

Я зробила крок до балкона.

— Ти не зробиш цього, — він теж обережно зробив крок до мене. — Тут високо.

— Лише другий поверх.

Ще два кроки.

— Тебе не пропустить стража, — вів далі Альберт, наступаючи.

— Сумніваюся, — не перестаючи просуватися до балкона, я почала розпускати шнурівку на корсеті.

Король дивився на наші дії, витріщивши очі.

— Як переберешся через огорожу? — ще крок мені назустріч.

— У мене багато прийомів у запасі.

— А по місту пересуватимешся гола?

Я хмикнула.

Важко не помітити, що я почала спускати рукави.

Мамою присягаюся, що з покровом тепер ніколи не розлучуся. Раніше я його піддягала тільки тому, що моє манто надто легке. Оманливе хутро шиншили змушувало всіх думати, що воно дуже тепле, й ніхто новою шубкою радувати мене не поспішав. Ось і цього разу я підстрахувалася та вдягла під сукню покрив.

Впіймав мене герцог у той момент, коли я намагалася вискочити на балкон.

Зрадницька сукня не встигла повністю зіскочити з мене й потяглася за моєю ногою. Саме на неї, точніше на поділ сукні, Альберт і наступив.

— Ненавиджу сукні! — загарчала я, розуміючи, що попалася.

— Це я пам'ятаю. З тебе поцілунок, — герцог міцно вхопив мене під грудьми, захоплюючи заразом мої руки.

— З якого це дива? — обурилася я. — Я того разу вже розрахувалася.

— За той так, але цього разу я піймав тебе. А ти казала, що, якщо я зловлю тебе, ти приймеш усі мої умови.

— Парі поширюється тільки доти, доки одна зі сторін не переможе, — шипіла я, поки Альберт затягав мене з балкона всередину кабінету. — Я тоді виграла, значить, парі закінчено, а наступне я не пропонувала та не маю наміру пропонувати найближчим часом.

— Альберте, що ти робиш? — не втримався Його Величність, дивлячись на скручену мене в руках герцога. — Яніна таки леді.

— Бачив би ти, як ця леді в абсолютно п'яному стані поклала на рингу трьох бійців, ти б так не говорив, — герцог спритно ухилився від мого удару. — Дай, чим зв'язати її.

— Сволота, — шипіла я, розуміючи, що мої ноги Альберт теж зафіксував.

І нащо я йому свої прийоми показувала. І лише ж один день позаймалися. Швидко вчиться, гад.

Коли мене зв'язали шнуром від штор і плюхнули, наче мішок картоплі, в крісло, Альберт, сівши навпроти, почав говорити досить спокійним для ситуації голосом:

— Послухай мене уважно, Яна. Замикати тебе ніхто не буде, — я недовірливо подивилася на свого ката. — Але зі столиці тобі все-таки доведеться виїхати на той час, доки не буде все готове до твоєї ролі Джерела.

— І куди ти збираєшся мене відправити?

— Неподалік столиці, в Кріотський замок, — король схвально кивнув. — Місце не дуже помітне, там тебе навряд чи шукатимуть.

— І як хто я там буду? — я все ще не довіряла жодному з цих гадів.

— Як моя гостя.

Я хмикнула.

— З кімнатою в якомусь підвалі?

Альберт у відповідь мало не загарчав, але, стиснувши зуби, продовжив:

— Я даю слово, що тебе не обмежуватимуть.

— Словам, на жаль, не вірю.

Король з герцогом ошелешено дивилися на мене. Ну як же, я, бачите, засумнівалася у їхній честі.

Першим відмер Альберт.

— А чому віриш?

— Папері та офіційному засвідченню підписів.