Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Ще десять хвилин тому Роман обіймав Віру, яка зараз йшла вулицею. На щастя, погода вже покращилася. Дощу не було, проте дув їдкий вітер. Він пробирав брюнетку до кісток. Її навіть не рятував чорний шкіряний плащ.

Але зараз дівчину це не турбувало. Розум, серце та душу хвилювали слова сіроокого, що стосувалися його почуттів. Вона відверто боялася цього, але відчувала до нього аналогічне.

- За що це мені? - сказала у голос до себе повія. - Навіщо це почуття у черговий раз впало мені на голову? Що життя хоче мені цим довести? Мою безпорадність? А?

Але відповіді дівчина не почула. Вона у цьому місці знаходилася сама. Ні, звісно тут знаходилося багато людей, але всі вони були зайняті своїми справами. Вони кудись бігли, летіли… Житомир наче не велике місто, але часто нагадувало мурашник.

Вірі жахливо не хотілося додому. Вона боялася зайти до власної квартири, де б відчувала тиск стін та лиху енергетику. Однак дівчина розуміла, що вічно не зможе тинятися вулицями.

По дорозі додому брюнетка зайшла до невеличкого магазину. Спочатку їй здалося, що там нікого нема, але потім показалася жінка, якій було далеко за сорок. Вона мала на собі чорний костюм, а пахло від неї дуже солодкими парфумами та цигарками.

Віра, дивлячись на неї, відчувала дуже дивні емоції. Також їй здавалися знайомими очі продавчині, які мали сіре забарвлення.

Звісно повія не знала, що ця жінка мати Романа - Лариса Петрівна, яка зі свого боку також не могла здогадуватися, що худорлява дівчина перед нею - нове та дійсно щире кохання Романа.

Однак власниця магазину відчула щось дивне. Вона зиркала на Ангеліну та її серце дивно стискалося.

- У вас є карточки для поповнення рахунків? - запитала повія.

- Так, а яку вам?

- На п'ятдесят гривень.

- Ой, нема, - зиркнула під прилавок жінка. - Є тільки на сто.

- Давайте на сто, - відказала Віра, витягуючи кошти з коричневого гаманця.

- Можливо ще щось? Диски з музикою?

- Диски? - задумалася Віра та глянула на вітрину, де містився чималий вибір.

- Що любите слухати?

- А що можете запропонувати?

- Дивлячись, що ви хочете, - усміхнулася Лариса Петрівна. - Я зазвичай опираюся на свій настрій.

Віра опустила очі. Вона завжди мала пригнічений настрій, а сьогодні він досягнув свого апогею по цьому показнику.

- Щось хочу заспокійливе, - дивилася повія на білявку.

- Тоді можу порадити класичну музику. Це гарне заспокійливе.

- Давайте.

Жінка склала покупки дівчини у пакет та доброзичливо його протягнула їй. Віра подякувала та пішла. Однак брюнетці не хотілося покидати цей магазин, але вона пішла.

Дорогою до своєї квартири Ангеліна намагалася зрозуміти чому та жінка була їй такою знайомою. Однак вона навіть не могла уявити, що саме вона матір Романа.

Коли Віра відчинила двері, то її настрій ще гірше зіпсувався. Депресія ще більше навалилася на неї та стала тиснути на груди. Від цього у дівчини підкосилися ноги, а нутрощі всередині немов моментально згнили. Сльози блискавично виступили на очі дівчини. Ці солоні краплі почали текти по щоках брюнетки.

Повія стала відчувати, що падає у прірву, яка є ще глибшою, а ніж ті, що були до цього.

- І чому? Невже таке зі мною робить страх? Так? Я звісно не відкидаю того, що дуже сильно боюся, але чому так важко це переживаю? А?

Але і на ці питання Віра не знала відповідей. Їй тільки залишалося якнайшвидше впасти на ліжко та забутися сном. Тільки так дівчина розв'язувала свої проблеми. Вона надіялася, що вранці світ стане кращим.

Однак тільки повія поклала свою голову на подушку, то її телефон став розриватися. Віра взяла слухавку та почула знайомий чоловічий голос.

- Треба тебе на вечір. Фарбуй своє миле обличчя, одягай найкращу сукню та підбори. Через годину прийду за тобою та поїдемо.

- Ти звісно вмієш розмовляти з жінками.

- А ти жінка? Я гадав, що ти повія. Чи щось змінилося? - питався чоловічий голос.

- Нічого не змінилося.

- Тому навіщо ставиш дурні питання?

- Бо хочу...

- Дуринда...

- І куди ми поїдемо? - проігнорувала образливе слово Віра.

- До Дмитра. У нього там сьогодні чергова тусня...

- І тому ти зі собою береш повію?

- Віро, не дратуй. У тебе година.

Після цього він кинув трубку, а  брюнетка криво усміхнулася. Їй треба було збиратися на цей чортовий виклик. Вона не могла відмовити людині, яка їй телефонувала.