Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

До середини вересня приватний детектив Іван Раков не просунувся у справі, а причина цьому була проста - проблеми в особистому житті. Він ніяк не міг змиритися, що життя його розлучило з Іриною. Однак чоловік знав, що сам винен у цьому - не варто було ставати на бік матері, яка говорила:

- Це жахлива дівчина! Як таке можна було вчинити? Га? Це якою бездушною варто родитись?

У відповідь син нічого їй не говорив, а просто тужив. Його серце плакало за дружиною. Тому не раз приходив до неї додому та просив пробачення, але вона сильно образилася:

- Іване, вали з мого порогу та життя до чорта! Я тебе знати не хочу!

- Ірино, я не мав рацію. Пробач мені дурість...

- Ніколи в житті! - гримнула вона та зачинила перед його носом голосно металеві двері.

У нього навіть від цього заклало вуха. Хоча це не завадило йому вловити плач Ірини. Вона рюмсала, їй також все боліло, але гордість не давала відпустити кривди.

Після цього Іван впав у депресію. Шість тижнів він нічого не робив, а поводив себе, як кіт - цілими днями тільки спав та раз у п'ять днів їв. Йому абсолютно нічого не хотілося, а докори матері, яка інколи приходила до сина та розповідала, що не варто бідкатися абсолютно не рятували. Жінка своїми словами лише нагнітала та погіршувала ситуацію.

- Досить страждати, - говорила вона. - Краще думай про свою родину. Ось скоро Галя буде заміж виходити, а їй треба допомогти все організувати. Ти не уявляєш, які то великі турботи.

Чоловік злісно глянув на матір та промовив:

- Може мені піти ще з нею сукню весільну обирати? Га?

- Сину, не починай.

- Мамо, я не хочу говорити.

- А треба! Подивися на себе? Ти вже декілька тижнів із хати не виходиш - став блідим, немов поганка під лопухом! Таке не годиться!

- Це моє діло.

- Я бачу, що Ірина тебе чимось до себе причарувала. Не може так людина страждати. Гадаю, що варто повести тебе до ворожки. Хай тобі там яйце викачає чи якусь траву прикладе до лоба, бо ти гаснеш. Ще декілька тижнів та ти взагалі помреш.

Іван не відповів на їдке дорікання матері, а далі сидів удома. Час від часу йому набридали клієнти, а саме Дмитро Трубан. Він питався, як йде розслідування, але Раков постійно йому відверто брехав:

- Це все не так швидко. Така робота вимагає більше часу. Я не можу за два дні встановити зловмисника.

Спочатку чоловік власниці спаленого магазину ледь не кожні три днів телефонував та чув таке від Івана, але з початку вересня затих. Проте ця підозріла тиша тривала не довго. На початку тижні Дмитро розбудив Івана о сьомій годині вечора та розповів, що його дружині хтось залишив підозрілу записку.

- Невже ви нічого не розкопали? - намагався щось дізнатися Трубан.

- Треба більше часу...

Така відповідь не вразила чоловіка, який випалив:

- У мене таке враження, що ви абсолютно нічого не робите, а ваша репутація куплена!

Це розбудило Ракова. У нього немов розплющилися очі.

- Через декілька тижнів ви дізнаєтеся ім'я людини, яка це все вчинила, - відказав впевнено чоловік.

- Надіюся, - не вірив йому Трубан та поклав трубку.

Іван Раков повернувся до справи. Спочатку він нагадав собі деталі всього, а там почав думати, що йому робити.

- Варто декілька днів простежити за Лілією, - сказав у голос він та одразу подався до місця, де жила невістка Лариси Петрівни.

Чоловік приїхав під будинок. Вечір повільно накривав Житомир прохолодою, яка клонила до солодкого сну. Однак це не діяло на Івана, який не знав, що запізнився буквально на декілька хвилин. Буквально за шістдесят секунд до того, як його чорна ластівка приїхала, Лілія сіла в авто до Дмитра, який вже віз дівчину до себе додому.

Це могло зіграти велику роль у його розслідувані, але детективу не пощастило, який за п'ять хвилин зрозумів, що він, мабуть, приїхав дарма. Це підказували вікна, що не засвітилися жовтим світлом, а потім у цьому дав переконатися стаціонарний телефон.

Іван набрав номер Кученюків три рази - за цей час абсолютно ніхто не підійшов до телефону.

- Нікого нема. Можливо вони кудись пішли... Гадаю, що варто годинку, а може навіть дві зачекати.

Однак це не дало бажаного результату. Раков просидів до дванадцятої години вечора, а далі зрозумів, що нема в цьому ніякого сенсу та поїхав додому.
У своїй квартирі чоловік сів на диван та став думати:

- Якщо підпал здійснила Лілія, то зрозуміло, що зробила це за її замовленням інша людина. Однак, де знайти таку персону, що погодиться таке зробити?

Раптово крик на вулиці витягнув Ракова з думок. Чорнявий підійшов до вікна та побачив, що у низу в сміттєвому баку копирсався безхатько.

- Це можливо! - проказав чоловік та кинувся геть із квартири. Йому хотілося перевірити одну версію, що зненацька прийшла йому в голову.

- Вибачте, - сказав він до неохайного чоловіка років п'ятдесяти, що рився в баку.