Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Рома різко входить в неї, одночасно захоплюючи рот. Гуляє рукою по прихованому під тканиною тілу і стискає груди. Кіра дозволяє собі задушене мукання. Вона плавиться під натиском і просочується його лихоманкою.

Намагаючись заглушити стогін, вона закриває рота долонею, коли під поштовхами вже можна злетіти. Карелін звіріє. Збивається і врізається глибше, відтягуючи руку від обличчя.

— Але ж Петро... Я не можу стриматися, — закушує губу дівчина і шумно видихає.

— Дорослий уже. Вигляне та піде. Він чудово розуміє, чим ми з тобою займаємось місяцями.

Вона змушена смикати себе, гойдатися потроху з боку в бік і стискати пальці біля горла, ніби це зупинить крики, що рвуться на свободу.

— Ненавиджу, — Роман раптом заводить мову, як поранений звір, і гне її ближче до поверхні столу, — ненавиджу, коли ти ховаєшся від мене. Ховаєш щось. Ненавиджу! Коли стримуєшся. Недоїдки кидаєш мені.

Після її короткого, але яскравого оргазму він виймає член.

Вдається повернутись до нього обличчям на напівзігнутих ногах.

- Хочу ще, - чоловік вимагає, але уважно стежить за кожним відтінком її реакції.

Кіра сподівається, що рух її неслухняної голови схожий на кивок.

— Я теж, — невпевнено відповідає вона, трохи спантеличена. Настрій Романа для неї незрозумілий. Він веде себе так, ніби це дівчина з'явилася тільки о третій годині ночі, агресивна та замотана роботою.

Невже так сердиться через те, що вона голосити на весь будинок соромиться?

Карелін звалює її на одне плече без попередження та можливості зорієнтуватися. Потрясіння приковує язик до піднебіння, і Кіра тільки пищить, коли він кидає її на ліжко у спальні.