Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Олексій не любив прощання: вони завжди були щемливі та емоційні. Він назавжди покидав рідний дім, щоб почати новий етап свого життя. Йому випав унікальний шанс, й відмовлятися від нього чоловік не бажав. Тішився, що батьки не лише зрозуміли та підтримали його, а й самі виявилися частиною Адару. Точніше мати. Хоча він ще й сам не до кінця усвідомив, що його мати – фея.

– Сподіваюся, ми ще побачимося, рідний мій, – поцілувала Любов на останок свого сина.

– Я впевнений в тому, що ми зможемо вас навідувати.

– Ми з батьком будемо лише раді. Приїздить самі та приводьте онуків.

– Звичайно, – Олексій обійняв мати. – Бережіть себе!

– І ти також бережи себе та свою кохану. В добрий час!

Олексій стримано кивнув, підійшов до батька, обійняв його на останок. Борис поплескав сина по плечу:

– Сину, нехай щастить! – батько ніколи не був багатослівним. До того ж Олексій знав, що мати вміє пояснити та втовкмачити батькові будь-що. І це не лише жіночі хитрощі, а й трохи магії, якою Любов час від часу користувалася. Більш того, саме завдяки своєму дару вона змогла вирішити питання віку та документів, хоч її справжній вік досі залишався для Олексія загадкою. Він напевно знав, що в Адарі живуть набагато довше землян.

Олексій підхопив свою сумку, закинув на плечі рюкзак, обвів поглядом абрикосовий сад та махнувши рукою батькам вийшов за хвіртку на вулицю.

Дорога до місця, де розташувався портал, зайняла кілька годин. І от він знову стоїть на схилах Кримських гір. Сонце осяяло верхівки останніми промінчиками та заховалося за горизонтом.

– Прощавай, – прошепотів Олексій. – Час повернутися до коханої, – він стиснув в руці амулет й за мить знову відчув вільне падіння – портал спрацював, перемістивши його у вже знайому ущелину Драконове ложе.

Його зустрічав Елліон:

– Вітаю, Олексію!

– Привіт, друже. Як ти знав, що я прийду саме зараз?

– Ми відчуваємо роботу порталу, – очі дракона сяйнули вогнем. – Я маю перевірити того, хто ним скористався.

– Ясно. Я повернувся, щоб залишитися тут назавжди, – Олексій опустив на землю свою сумку й витягнув з нею гарну океанічну мушлю. – А це тобі подарунок.

– Мені? – здивувався дракон.

– Так, тобі. Ти багато зробив для мене, та й для всього Адару. А це, треба зазначити, унікальна річ з моєї планети.

– Дякую, – пробасив дракон, підхопивши лапою мушлю та роздивляючись її. – Коли ти вже повернувся, то сідай, я перенесу тебе до коханої.

Олексій тільки зараз помітив, що на спині дракона й справді було спеціальне сидіння для пасажира. Тепер він переконався в тому, що Елліон чекав саме на нього.

Попри очікування Олексія, Елліон перелетів лише через першу гряду гір та почав опускатися вниз, до невеликого озерця, що виблискувало на сонці. Воно розташувалося поміж двох вершин.

На березі озера він помітив намет, такий самий, в якому вони ночували колись, а потім Руору у світлій короткій сукні. Дівчина стояла босоніж у воді та вдивлялась у дзеркальну поверхню чарівного озера.

– Іди до неї,– прошепотів дракон, опустивши хлопця на землю й стрімко злетів вверх, залишивши чоловіка стояти у кількох десятків метрів від озера.

– Кохана! – скрикнув Олексій та стрімголов  побіг до дівчини.

Руора обережно повернулася, наче не повірила, що він дійсно тут.

– Олекса! – вигукнула вона та кинулася йому на зустріч.

Чоловік підхопив її та міцно обійняв, даруючи солодкий поцілунок.

– Кохана, Руора, я повернувся! Я з тобою. І ми завжди будемо разом, чуєш?

– Я кохаю тебе! – прошепотіла вона.

– І я тебе кохаю, – проговорив він й тут же дістав з кишені оскамитову червону коробочку та відкрив її. На білій подушці лежали дві золоті обручки, вкриті дрібними діамантами, й по всьому обідку йшов напис «Назавжди разом».

– Які гарні обручки! – скрикнула Руора. – Ніколи не бачила такої краси!

 – Ти вийдеш за мене заміж? Станеш моєю дружиною? – запитав він, беручи її за руку та зазирнувши в очі.

– Так! – кивнула Руора, затамувавши подих. – Звісно!

Олексій одягнув обручку на її палець та попросив її повторити те саме.

– Тепер ми з тобою заручені, – поцілувавши дівчину проговорив він, з’єднуючи їхні руки у замок.

– Ходімо, – Руора потягнула чоловіка до озера, лукаво усміхнувшись.

– Що ти задумала?

– Я думаю, ти вже здогадався, де ми зараз?

– Джерело Істини, той самий скарб драконів, – проговорив Олексій, знову подивившись на озеро.

– Так, – підтвердила Руора. – І в цього озера є ще одна особливість.

– Ще одна? І яка ж?

– Для Істинних пар не потрібно проходити ритуал єднання у жерців, достатньо разом прийти до цього озера й скупатися… І цей обряд визнається шлюбним, після нього дві душі та дві аури набувають особливого відтінку, назавжди поєднуючи закохані серця…